О Джеммо в сукні, що творив Карден.
Тобі чужі мої буденні муки.
Хто не писав рядків, отой блажен.
Лиш мен-павук буває шестируким.

А я - звичайна жінка, ще земна.
Із хаосу вирізблюю порядок.
Безкрилий натовп нишк і розпинав.
Слизькучі змії не жаліли яду.

Усе б мені встигати, йти у ніч,
Лишаючи петельку, бісеринку...
Зуміти посміхатися на спіч,
Узяти на фуршеті лиш мачинку.

Зібравши в юні жевриво кохань,
Зорію на всіх жевжиків критично.
Індиферентна сила їх злягань,
Я - супокійна, майже прагматична.

О Джеммо-лялько в тапцях золотих,
Ти не пораниш пальчика до крівці.
Тобі не ллють у каву кислоти
Зайці безхвості, молочайні вівці.

Дивлюсь на тебе: порцеляна, шовк.
А в мене цебра яблук і грушок.
Десь профурсетки, ложі, сінема...
Кориці слоїк, щось медку нема.

О звабо дивна, серги аж до пліч.
А я - у вирі слів і протиріч.


31. 07. 2015

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=926049244122914&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater