Сонце лівіше заходить – Значить, коротшає день. Михайло Пасічник Вже день передвечір’ям дише, Серпневу кидаючи тінь. І сонце зайде вже лівіше, Ніж ще учора. І хотінь Все більшає, ніж на світанку. А дня бездонного катма. Ще треба полюбить коханку, Якої ще чомусь нема. Та не ревнуй мене, не треба. Убуде з мене, пропаде? Подібний, мила, я до неба Й до сонця, що праворуч йде. Йде битим шляхом, щедро гріє, Та по дорозі, як на сміх, Заверне в гості до Марії, Що жде також тепла і втіх. Сидить, як з пісні, край віконця. Того, єдиного, нема. Я їй вділю окраєць сонця, Щоб їй розвиднилась пітьма. Не треба кпинів і злорадства. Лівішає серпневий крок. Я, світ рятуючи від бабства, Примножую у нім жінок! Я теж колись, як всі, одвічу. Рентгеном, Боже, просвіти І лівизну мою одвічну, І їх святенність правоти. 21 серпня 2015 р.
| |