виношую ніжність
мов мати дитя
викрешую іскри із полум’я ночі
викреслюю нулики
хрестики хочу
зігнати на цвинтар
поети летять
у спалений вирій
холодна рука
прощально напише дві дати і риску
в яку всесвіт думки і душу
утисне
і краплю любові
тікай
не тікай
стікає по серцю небесна вода
народжена щойно
зіницями щастя
тобі до гнізда долетіти
удасться
хоч ти безнадійно іще молода
а я вже побачив і сонце
і під
прозорим шатром перештопані вени
якби ж ми з тобою були діогени
але нашу діжку заповнює лід
і холодно блимає небо
пітьма
на згарищі світу
в порожньому лоні
заручники слова
ми в нього в полоні
циклічно
під місяцем
вічність
німа
17.09.15