Нашарувавши кільця поколінь,
Надходить час – страшний і гоноровий.
Не відбирай в мені моїх святинь,
Моєї мрії і моєї мови.

Світи зійшлись на відстані ножів
Немилосердну правити толоку...
Не розтрощи чого не сотворив.
Не розірви у хаос мирний спокій!

Все те, що обернулось догори, –
Фатальний бал свого безумства править...
На пекло небо не перетвори.
На попіл землю не зведи лукаво.

В Гордіїв вузол туго збився час,
Йде відлік і тривожний, і упертий...
Та ще не знаєш, як багато нас,
Хто не віддасть Життя у пащу смерті!

Пітьма завжди від світла – навтьоки.
Тож не забудь – дар ночі – непосильний.
Тобі на груди упадуть віки
На віки вічні каменем могильним.