Не ллється із пустого у порожнє,
І в дзвона відібрало язика...
На сполох він не вдарить вже тривожно,
Й водою не наповниться ріка...
Міліють душі і серця черствіють —
Немає сліз, немає і води...
Ідуть сліпці і вже не розуміють,
Чи від біди ідуть, чи до біди...
Неначе човен вітер світ гойдає
І скиглить у щілинах, мов щеня...
Глибока ніч, а сну ніяк немає.
Ми й справді вже живемо навмання...
Перейдені розумності кордони,
Та й логіка розсипалася в прах,
Бо дурням же не писані закони,
І протяг в опустілих головах.