Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче. Можливо, про короткий сон в ці весняні прозорі ночі. А може, про складне буття й про те, що з нами далі буде, А ще, що в вихорах життя весну не помічають люди. Не помічають ту красу, що кожен рік вона дарує, Як розпліта верба косу, як ранок фарбами чарує... Не чують радісних пісень пташок у тиші світанковій І все стрімкіше, що не день, втрачають віру в чесність слова. І як руйнуються святі ще нещодавно ідеали, Як світлі мрії і думки в людей політики забрали. Ні, то, мабуть, свої думки я хочу в шепіт цей вписати... А з потічком дощ не такі! Вони шепочуть: «Спати, спати...»
|