Віршовіття осик тріпотіли листками,
мерехтіли сріблястим надхмарним житвом,
де не кинутий в грішника праведний камінь
витесається зморщеним лбом.

Віршовіття тополь догоряли струмками
серед сміття в підкнижжі знецінених слів
вельми звабним сполученням вабі і сабі
з сурогатним суслом поготів.

Віршовіття модрин загинало гачками
вітрюгана лихого із піхов долин,
розповзало по небу верткими рачками
й гальмувало трьохвимірний плин.

Віршовіття берез обламало сухими
вщерть змертвілим язиком підступних братів,
що безецно знецінили подвиги схими
прадідів й сльози  схнюплених вдів.

Віршовіття дубів шурхотіли листами,
забивали пижем дуелянтський пістоль,
пнули в небо горішнє Голготи хрестами,
на халяву минувши в Едем фейсконтроль.