Фінляндія

Пригости мене Афинами в сивім фінському лісі,
Із кордону фінляндського вирви скрик-ярлик.
Сльози з мене – завбільшки з дім – пролилися,
Залишивши на скелях сухість мертвотну щік.

Дай напитись, брате, настоянки з вовчих трав,
Щоб упасти я міг у мох – блакить хутряну.
Адже знаєш: у битві правих нема,
Бо немає прав…
Витікає з мене життя – за вірша цінУ.

Ти навчи мене, брате, рахувати вранці до ста,
Щоб навіював дощ синювато-ведмежий сон,
А святий скоморох, що зберіг у мені Христа,
Не дізнався ніколи, почім на землі Херсон.

Лімфовузол набрякне лейкозом тугих фонем.
Неважливо, коли косою стара змахне.
Витікає з мене гатчинський Віфлеєм…
В сивім лісі, брате, чорницями нагодуй мене.

                                        8 серпня 2016

Оригінал:

Финляндия

«Хочется взять Вас, спрятать, изъять отовсюду,
кормить, поить травами, не беспокоить лишний раз,
водить в лес, чернику притаскивать…»
(из личной переписки).

Накорми меня, брат, черникой в лесу седом.

Из финляндской границы вырви – клочок в значок.
Из меня вытекают слёзы − размером с дом,
Оставляя на скалах мёртвую сухость щёк.

Напои меня, брат, настоем из волчьих трав,
Чтобы мог я упасть на ворс голубого мха.
Ты же знаешь, что в битве правых  
Никто – не прав…
Из меня вытекает жизнь – по цене стиха.

Научи меня, брат, под утро считать до ста,
Чтобы дождь навевал иссиня-медвежий сон,
А святой скоморох, хранящий во мне Христа,
Никогда не узнал, почём на земле Херсон.

Лимфоузел набряк лейкозом тугих фонем.
И не важно, когда старуха возьмёт косу.
Из меня вытекает гатчинский Вифлеем…

Накорми меня, брат, черникой в седом лесу.

8 августа 2016 г.

КИЯНКА

Що озонові з газом робити?
А воді, як в ній обмаль вина?
Здрастуй,
Расто з оком підбитим,
Добрий день, дівча ТурбінА!

Здрастуй, дзвін дитинства майданний,
Лібералочко в три соплі.
Врубель, Прахов де твій
Богоданий?
Де твій зáмковий край землі?

Кров епохи біжить ривками.
На Рейхстазі горить Рейхстаг.
Із Поскотенки вийнято камінь,
Із собору – любов Христа.

Храм з тим самим
Тюремним змістом,
Мильним вулицям та ж ціна.
Тільки видрали стрижень з міста
І розклали на два лайна.

Все – навічно.
Все – тимчасове.
Княжий берег. Туман з ріки.
Знов гострю я об воду слово,
Божеволію в піддавки.

Расто, виспівай потопельника.
Хай мости оминає стрій:
Літургія ця конопельна
В домовині метеликів-мрій.
                       9 серпня 2016

             
Оригінал:

Киевлянка

Слишком много в озоне газа.
Слишком мало в воде вина.
Здравствуй,
Раста с подбитым глазом.
Здравствуй, юная Турбина.

Здравствуй, звон площадного детства,
Либералочка в три сопли.
Где твой Врубель?
И Прахов где твой?
Где твой Замковый Край Земли?

Кровь эпохи бежит толчками.
На Рейхстаге горит Рейхстаг.
Из Поскотенки вынут камень,
Как из церкви − душа Христа.

Те же храмы
И тюрьмы те же,
Те же − смыленные дома,
Но из города вынут стержень
И разложен – на два дерьма.

Всё – навечно.
И всё – покамест.
Княжий берег. Речной туман.
Снова − воду точу о камень.
Снова − тихо схожу с ума.

Спой же, Расточка, на погибель:
Пусть летит, обходя мосты,

Конопляная литургия
В стрекозином гробу мечты.

9 августа 2016 г.

COMMUNISM
               
Сергію Жадану

З червоних простирадл у звичнім «Англетері»
Поет не ріже вен
І зашморгу не в’є.
Закон для нього – дзен. Він пролетар в етері –
Березі, сміючись, кричить «Люблю» своє.

З шарлатних простирадл підлогу вщент обхаркав.
Лежить без задніх ніг вождь бойових залог.
За вікнами гуде індустріальний Харків –
Прекрасний, як Жадан, жахливий, як Хічкок.

На простирадлі, де сліди блощиць радянські,
Лежить скажений вік, що чорт ковтнув за так.
Червоний джміль-гігант на фірмовій фіранці,
Як снайпер на посту, приціливсь у борлак.

На простирадлі, що палає, як вітрило
Ассолиних про світ найкращий мрій,
Лежить піддатий Грей,
А поряд з синім рилом –
Граната, цигарки, «Мерло» – хоч пий, хоч лий.

На простирадлі тім, тортурнім, наче диба
Класичних віршів од «еліти від пера»,
Лежить Країна Мрій – немов Господня хиба, –
У стелі брид і бруд плює своє «Ура!»

Міняються вожді, режими відтискають,
На кожну із голів – сокири власний крій.
З дерев скрапає кров.
…І стелеться Сумська їм –
Кров з простирадл усіх вітрильних мрій.

Харків, ніч з 24 на 25 травня, готель


Оригінал:

Communism

Сергею Жадану

На алой простыне в банальном «Англетере»
Поэт не режет вен.
Поэт не вьёт петлю.
Он чтит законы дзен − по пролетарской вере −
И дереву в лицо, смеясь, кричит: «Люблю!»

На алой простыне, казённый пол обхаркав,
Вожак передовых лежит без задних ног.
За окнами гудит индустриальный Харьков –
Прекрасный, как Жадан, − и страшный, как Хичкок.

На алой простыне, блошиной и советской,
Лежит безумный век, которым правит чёрт.
Огромный красный шмель засел на занавеске,
Как снайпер на посту, − и целится в плечо.

На алой простыне, горящей, будто парус,
Ассолевой мечты о лучшем из миров,
Лежит поддатый Грей,
А рядом с ним, на пару:
Полпачки сигарет, граната и «Мерло».

На алой простыне – дешёвой, как паршивка
Классических стихов «элиты от пера»,
Лежит моя страна – Божественной Ошибкой, −
И в грязный потолок плюёт своё «Ура!»

Меняются вожди, режимы отсекая.
Для каждой из голов готовится тесак.
С деревьев каплет кровь.

… И стелется Сумская
Кровавой простынёй на детских парусах.

Харьков, ночь с 24 на 25 мая, 2015, гостиница.
                       
Акордеонистка

«Пройде навіть і це…»
Ствердять вирок Гаага і Нюрнберг.
Сестри вдягнуть сережки. Берізка воскресне з трухи.
В містечковому пеклі – під парканом – співала Анюта,
Стегнами породіль роздавалися дзвінко міхи.

Звук щемів на шиплячих. Іврит вилітав із гортані
Кров’ю рибини, сплеском крила по шпаристій стіні.
Нас немає давно. Ми дитячі їх привиди, Аню,
Ось тому і страшні, і смішні, і приходим у сні.

Так ніхто не співав мені: зболено, звільнено, гучно,
Мов пелюстки метеликів голос несли за межу.
Смерть красива, як Блок, Незнайомкою ввійде тому що.
Не цілуй їй рукИ: перстень створить зі слини іржу.

Безхребетні слова. Рок хвилин – у безодню минути.
Божий Цар нагорі. В небесі не замовиш таксі.
В містечковому раї – під храмом – співала Анюта:
«Пройде навіть і це все…
Нічого повік не проси».
                                            3 – 4 серпня 2016

Оригинал:

Аккордеонистка

Анне Щербань

«Даже это пройдёт...»

Завершатся Гаага и Нюрнберг.
Сёстры серьги наденут. Берёзкой воспрянет труха.
В местечковом аду − под забором − мне пела Анюта,
И, как бёдра рожениц, звеня, расходились меха.

Звук саднил на шипящих. Иврит вытекал из гортани
Кровью рыбы, плеснувшей крылом  на дощатой стене.
Нас давно уже нет. Мы – их детские призраки, Аня,
Потому и страшим, и смешим, и приходим во сне.

Мне никто так не пел: безнаказанно, больно и громко,
Будто все мотыльки лепестками коснулись лица.
Смерть – красива, как Блок, потому что она – незнакомка:
Не целуй ей руки – заржавеет слюна от кольца.

Бесхребетны слова. Безнадёжно фатальны минуты.
Божий царь – наверху. В Небеси не закажешь такси.
В местечковом раю − над собором − мне пела Анюта:

«Даже это пройдёт…
Никогда ничего не проси».

3-4 августа 2016 г.
                     
ГЕОГРАФІЯ КРОВІ

В Херсоні задуха.
Матуся п’є ліки на травах.
І вічна ріка у канаву спроможна впадать.
Намарився рай тридев’ятий вайшнаву.
Блокпост із піску у пустелі цій зводить солдат.
               
Як Пітер в дощ,
Клодт опанує небо.
Граніт у звичку, як підшкірна гидь.
Іврит і пиво. Християнський ребе
І Блока, і грозу благословить.

В Острі – є осетер.
Корова суперова
Дає Адаму молоко Ліліт.
І кожен дім родини Осетрових –
Храм у руїнах… Рідний Край болить.

Сопливий Київ.
Небо скасували.
Тирану жах – і правда, й поговір.
Туристці фалос продали сусальний.
Мовчить Ірпінь, говіючи в Неві.

Ніде – і вище:
Так віки ширяти б!
Та ген земний, де кров’ю влітку сніг,
Нав’язливий, неначе цноти втрата,
Жадання хтиве споює вві сні.

…А ген десь там, на поклик серця й залпів,
За обрій нездійсненної весни,
З Ростовського – і Львівського – вокзалів

Відходять і відходять пацани.
Остер, 2 серпня 2016.
География крови

В Херсоне – душно.
Мама пьёт лекарство.
Течёт в канаву вечная река.
Вайшнавы грезят тридевятым царством.
Солдат блокпост возводит из песка.

Дождливый Питер.
Клодт несётся в небо.  
Гранит привычен, как подкожный зуд.
Иврит и пиво. Христианский  ребе
Благословляет Блока на грозу.

В Остре – осётр.
Рогульская корова
Поит Адама молоком Лилит.
И каждый дом семейства Осетровых, −
Как падший храм…И Родина болит.

Сопливый Киев.
Небо отменили.
Тиран боится правды и молвы.
Туристке продан фаллос из ванили.
Молчит Ирпень на языке Невы.

Нигде – и выше:
Так века парить бы!
Но ген земли, где летом – красный снег,
Навязчивый, как почки при нефрите,
Буравя брюхо, спаивает с ней.

… А где-то там, на зов сердец  и залпов,
За горизонт несбыточной весны
С Ростовского − и Львовского − вокзалов

Уходят и уходят пацаны.

 
Остёр, 2 августа 2016 г.