Неспокій мій ховається між слів.
Вітрила напівсферами тугими,
зловивши  безпритульні білі рими,
несуть мій корабель від островів,
і він безладно хилиться набік
від вітру, неприп’ятого у танці,
страхи у перестудній лихоманці
розхитують  нервовий  його біг.
Страждає без гармонії душа
і прагне рятівної рівноваги,
у морі знань судомиться від спраги
жебрачкою без цвілого гроша.
Сум’яття  розчленований вантаж
зсувається від борту і до борту,
і  в корабля націлившись аорту
загрожує його і екіпаж
пустить на дно...
Розгойдані  думки
плин руху, гризучись, перебивають,
високу щоглу зосліпу ламають
і кидаються пінно навтьоки.
Подерлися канати назавжди,
і вітер, що у просторах гуляє,
безвладний корабель мій нахиляє
до холоду зеленої води.