Голуб’ятня багата в саду. Небожа  заповзялось на  звуки.
Двір  вратливо  хрещений   в  гаю,  грає  білі калинові муки.
І несе мою  вроду сон-світ із тужливого, буйного  саду,
в чарівний,  елеґантний цвіт,  в ароматну  святість ошатну.
І гойдають алею лілей  діаманти  леґейд і  веселок.
Дивовижа  – від одіссей,  ґазда сонцем вияснює серце.
На шматки голова розкололася,  піччикато  грають сопілки.
Божеволіє  квітка колоса в білих ризах медової гілки.
І з яскравих оранжерей миготять кришталеві зорі.
Ахінея живих епопей,  наче дзиґа в садах  неозорих.
У  шкарлупках яйця-райця даль і  ґрація  з  благом  доріжки
меланхолії   мліє,  як цар,  перебивши  віжками ріжки.
І дещиця сміється з добра, і варґатна веснянка у  ружі.
Вже яскраво блищать образа,  в міріадах сонячні  мушлі.
Повз березову  арфу  Орфея ошелешений дощ кропить обрій.
У дворищах, в фармакопеях  палахтить білим  полум’ям  попри
всю сердешність березових крапель. В яблуневих інтригах садів
розсекречує  натовп рай-травень, вищебечує настрої.
Яснозорим   мереживом  колії  у прозорих мантіях фей
менестрель вивертає агонії  в перламутрове небо  алей.
Аромат розузорених квітів несе дух асамблей і прем’єр,
і сліпий фарисей сіє чисті   чарівні  буяння  рів’єр.
Джерґотить вольєр Богородиці. На майдані зібралися родичі.
І  камея у ліриці слів освіжила батьківський двір.
Вторить горлиця із  холмогорок підресорену  шворкою жорну.
Жорно  дзоркнуло перебором, розбирає голосом горну.
Розлилась в перетворах душа  невловимо ласкавої  Ів.
І Алкей, як халепа, в   трусах   скреготить борозевим наїв.
Крутогором бездонний сквер стоголосить безодню над Бро,
заворожена Ельс серед рей,  амальгама,  де зорі – гербом,
Гей, Оскоре,  де Ода найкраща? Де душа – орхідей буріме?
Під пряме дефіле грає в  щастях  фуете Сюзане –  з вар’єте.
Під агу  розніжених друзі диригує  жаберний  кощій.
під стожари  прозваний в душі  з неспокійний  криком  колій.
І нівроку ворожать  в жаринах ту,  яка розчинила  всі речі,
після того як енергійна окрилила  фіалку поезії.
Черешневий сад у блаженстві,  де всі позови в позіхах щезли.
І над вечір майданом переднім  фуговію  заграв  жук-щепій.
– Гой-ой, перетой! – Йой-ой, гойда-ойда! – Ух-на! Ух-ма!  
– Гойда!.. Ойда! –  Ой-ма, ох-ма!  – Ох, ах, гопа-на!
Чахла зоряна  карга. – Яй-Ай! Ей-гей! Яга-гей! гей-яга!  
Прозора дзига джерела  іскриться. Усамітнено хвіст гвинтить равлик.
А над плесом  літають  крильця  пелюсток, бригантин і  сакралій.
У гаю сховалась від Ліриків  дивовижна  пагода  мрійників.
У раю, де стоїть Боже Ліжечко, серед  чудних угідь  –  лише збіжжячко…
У садах  заспокійні, біблейські всюди встелені трійцями стежки.
А в зиґзаґах лаґун  заґребські  спочивають савани предків.
Вже мігрують легенди  метеликів опановані власною волею.
Білі чайки сміються над долею  індульґованих  часом ґенделиків.
Тут над ніжним теплом озер неповторна велич дельфінів
і вони  шаленіють від сфер, перестрибують пілігримів.
Тут фламінго під тихе легато грає   хвилями теплого вітру.
Чародійний форель–навігатор  суґестує   легейдову  лінгву.