Сон не леліє утомлену душу мою, Що задихалась від щастя і падала в прірву. Кості печаль роз’їдала... Та вже не боюсь Роду бісівського. Страх свій із коренем вирвав. Холод пекельний зостався В моїх ворогах. Мабуть, їм добре в пекельному холоді тому. Строчить доноси на Той світ Смішна поетеса – Карга, П’яний царьок-олігарх і професор... Усі – як з дурдому. Ангел в дурдомі бісиська із себе вдає. Біс пузозадий той корчить архангела з себе. Манія величі в когось. А хтось надломився і п’є, Стежку тернисту забувши до себе, до неба. Осінь – циганське весілля – прийшла і шумить. Що їй до нас – ідіотів і просто заблудлих?.. Крила помию. Піду помолюся з людьми. Люди – як люди... 11 жовт. 16.
|