Опубликовано: 2016.10.15
Поэтический раздел: Универсальная лирика

Игорь Павлюк

* * *



Сон не леліє утомлену душу мою,
Що задихалась від щастя і падала в прірву.
Кості печаль роз’їдала...
Та вже не боюсь
Роду бісівського.
Страх свій із коренем вирвав.

Холод пекельний зостався
В моїх ворогах.
Мабуть, їм добре в пекельному холоді тому.
Строчить доноси на Той світ
Смішна поетеса – Карга,
П’яний царьок-олігарх і професор...
Усі – як з дурдому.

Ангел в дурдомі бісиська із себе вдає.
Біс пузозадий той корчить архангела з себе.
Манія величі в когось.
А хтось надломився і п’є,
Стежку тернисту забувши до себе, до неба.

Осінь – циганське весілля – прийшла і шумить.
Що їй до нас – ідіотів і просто заблудлих?..

Крила помию.
Піду помолюся з людьми.

Люди – як люди...

11 жовт. 16.

2016
© Игорь Павлюк
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/44751/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG