Храми. Могили. Хмари. Ніч. То ж далеко чути... Плаче в кутку комарик: Бути – а чи не бути? Я від прозрінь німію І, як вогонь, вмираю, Вже перерісши мрію І перемігши зграю. Всесвіт на скрипці плаче Пісню мою глибинну. Зорями платить здачу Тим, хто страждав невинно. Хтось фіззарядку робить, Хтось тут молитву творить. Що корисніш за гробом? Що для історії? Тут он монарх з монахом. Смерть із любов’ю в ліжку. Між диктатур, анархій Білка спаса горішки. Смішно й до рвоти гидко, Як сатаніють люди. Райська стежина-нитка – Путь до Страшного Суду. Тиха осіння гавань І золота печалька. Завтра збіліють трави І посивіє Галька Над молоденьким сином, Що на війні убитий. З прапором злато-синім Ходить Омелько спитий... Мітинг. Пропав комарик. Хмарно. Себе не чути... Плаче ікона в храмі... Бути – а чи не бути? 12 лист. 16.
|