Мегаватна напруга столичного медіаполя трясонула ростовського невільника і трупа. І на диво знудився труп! А довкола – ярмо і людомор. І поцілував три томи допитів при свідках, – убогий і змарнілий! І заговорив: «Мій Донбас без миру, без свободи!» У його очах старечий недуг від примусу, від полону. Глянь, як сіпається у корчах мордяки уся пресуха. А про його удачу нехай тенькають на клаві чорні боти. Він навіть не подякував патріотам-братанам. Не побажав, а щось наплакав на усі вуха миру Лугандонії. А мені і нецікаво, що цей хиряк там набреше. Йому неміч перекривитися на живого друга. Який кволий імпульс в щелепах, жах в ямках зіниць. Від несамовдоволеного утікача несе кабалою. А молоді вимагають від нього живих слів, а не безтілесних бурчань про недолю. Чому у єнакіївських оселях не гріють його душі. Чахлі скелети після розбою – міста Донбасу. Там витають замордовані тіні і московські агенти. Там допитують духів, котрих викликали спірити.
|