Нічне холодне небо, в’язь зірок,
скляних гірлянд усміхнені вітання,
річних подій розмотаний клубок
і наші неможливі сподівання.

Лапландія, Лускунчик, Герда, Кей,
веління Королеви Снігової...
Тримає все міцний морозний клей
у зоряному чистому покої.

Нема нічого зайвого навкруг—
ні каменя, ні пагорба, ні гілки;
лежить застиглий вибілений пруг
замерзлої підмісячної спілки.

Зіщулившись, сповільнюється час,
і годі розібратись до світанку:
це вічність мерзне кригою у нас
чи ми, як лід, подзенькуєм у дзбанку.