Сутеніє кругом. Ера людства закінчиться, мабуть. Якщо ми не покинем колиски своєї – Землі. Наше місце займуть Сиротливі знервовані мавпи, Перехрещені дідом на вічний політ журавлі. Буде тіло шукати того, що душа наболіла, Де в космічних глибинах тріпочуть комет рушники. Якщо є чорні діри, То є діри білі – Як у душах людських, Так і там, де панують зірки. Я у дірах тих білих шукатиму щастя безкрає, Як в дитинства мойого дрімучих осінніх лісах. Що сказати нащадкам? Не знаю. Але відчуваю. «Помоліться за мене. Я Вам прихилю небеса»... Адже стану водою, росою, сльозою... собою... І як зоряний дощ, Поєднаю висоти глибин. Сатаніє кругом. Все чекає остастаннього бою, Що почався із крику «Розпни його!» З горла юрби. 15 січ. 17.
|