*** Привид солодкого сонця упав на пісок. Сік витікає з берези промерзлого ранку. Вітер обнюхує тіло тривоги на ґанку, Крук зупинився в чеканні. Бажання пішло Пішки у пошепки названий край. Крайньої плоті обрізані ризи День одягає. Звисають карнизи В храмі порубаних доль. «Помирай!», – Каже всевладний глашатай брехні, Що пізнає свій синдром на іконі. Сто переправ поміняли вже коні, Та помирають, як ми – на війні. Бою не буде. Холодна біда Падає градом. Заплутує наступ. Знов у зневіру занурюють нас тут, Знову ми – м'ясо. Примара бліда Миру звисає із древка. Летять Душі на небо, снаряди у цілість… Як задержати надію у тілі? «…ять» нависає і руки болять. Зло переорює поле борні. Як перейдеш? Всюди судді і міни… Вітер агресії напрям не змінить. Кров молитов запеклась на стерні. 08.03.17
|