Наче пуповини
згубна іпостась,
з мотузок драбина
в морок простяглась.

І втікач затятий,
безпритульний знов,
до стіни прип’ятий,
немовля немов.

Зверху – ніч безлиця,
здолу – рип чобіт,
а круг хитавиця
викривляє світ.

Чим же перейнятись
в глупій цій ночі:
а чи то здійматись,
опускатись чи?

Рани ниють поночі…
Та шепочуть губи:
«Доки нам ще боляче,
доти ми ще люди…»

І втікач благає:
«Розібратись треба,
звідки я втікаю,
чи з землі, чи з неба?»