А ніч і справді мов зимова, Ще й повний місяць угорі. З ним поночі ведуть розмову В снігу по пояс ліхтарі. І в тиші, зовсім неприродній, Ледь чутно їхні голоси Про катаклізми ці погодні В такі ще й непрості часи. Про те, як все чекає весну П'ять березневих довгих днів. Міркують, то коли ж воскресне Красуня після холодів? І лиш береза хилить віти, Розмову чуючи сумну, Бо в неї привід є радіти, Відчувши вже в собі весну. Відчувши рух потужний соків Від корінців до верховіть. Її оманливий вже спокій, Вона ж, як і весна, не спить. Мороз березу не лякає, Бо переконана вона, Що уже завтра засіяє В промінні сонячнім весна.
|