так вона тримала за руку коли ми їхали у трамваї
вивищуватись поміж старих божків будівель соц. реалізму
середнього ступеня свідомості життя все одно любити
так ми їхали не перемовляючись жодним словом
нехтуючи правилами співіснування
дмухаючи на зірвані кульбаби мов на полум'я мова бреше
тут краще не залишатися їхати далі зелені ганчірки трави
підвіконня масної фарби
так вона тримала за руку треба тут триматися за щось
ніжність свою ховати

***
задушниця

будемо тепер лежати під однією землею
тепло вкриватися нею
говорити про незначущі речі всі ці страхи малечі
про позаміське життя закоханих і мерців
все про що так і не дізнався хоч і хотів
побачити як проростає під шум нашого fm-ластовиння
ця площина гостинна
квадратних кварталів чарок з кров'ю та хлібом
ти зупинився ніби
навмисно тут де всі живі ховають чужі цукерки в кишені
розталого цукру жмені
повторюють одне і те ж не потрібне нікому як навіжені
що окрім страху тримає нас тут
заціпеніння плоті повінь думок
після дощу типографською фарбою стік під газетою змок
клаптиком хлібу який не прийдуть куштувати
ось він сохне життя
не залишається пластиком квітня під ноги

***
немов провалля вугільне вдихати пил скільки говорили що нічого не відбувається в цьому романі
як героїня тлумачить французську стиглі омоніми непридатні до життя ковтки голосних
кісточки у вишневому варенні бджолині погляди мовчання
чатує обіймає розніжує по крихтах скляних будинків
скільки разів ми бачили цю екранізацію досі ще нічого не зрозуміло
стати голосом за кадром повідомляти як пилом лягає тінь серветки сухі закони підсвідомості
ми перестали вірити один одному більше не обговорюємо теми які можуть бути цікаві обом
навіть погоду немає сенсу обговорювати мозок спить час зупиняється
слідкувати за часом змітати пил крихкі колишні кохання
коли ми зустрінемося наступного разу вивчимо ще якусь іноземну мову легко забути все