***
А Бог завжди своєї грає,
Нас наближаючи до раю,
Як зграю білої любові
До вирію.
Столи дубові
Накриті шурхотом газет,
Теплом нескореної крові…
Кулак затиснутий у слові
До цілі впевнено дійде.
На стіл розіллється вино
Вагомим доказом свободи,
Повернуться до сонця води,
Станцюють росяний танок…
І буде все як хочеш ти.
А Бог всміхнеться
І простить.

26.06.18 © Василь Кузан