Дивлюсь на юний місяць в темнім небі
В цей теплий вечір, зовсім не осінній.
Вже пізній час, лягати спати треба,
Та заважає плин думок невпинний.
Мов кісточки на древній рахівниці,
Туди-сюди свої думки ганяю.
Усе буденне, наносне, дурниці,
А як же воно жити заважає!
І хоч-не-хоч, а "плаваєш" у ньому.
Це — як каміння на життєвій ниві.
Весь день з тобою, ще й несеш додому...
Н, як з усім цим можна буть щасливим?
Якби ж то міг думки всі поскладати,
Мов непотрібні речі, на полицю...
Все, годі, друзі! Мабуть, варто спати,
Бо ніч уже гуляє по столиці.