Коли наближається швидкість
до світлового бар’єра,
то зникають зірки зо світлом
галактичного інтер’єра.

Їх вже по курсу не видно.
Не видно їх за кормою.
Я з безодні лечу в безодню,
оповитий жалобно пітьмою.

Дві плями нічого… Між ними
тунельовано рейсу вектор…
Та з боків зорельота вперто
світла рештки змінюють спектр.

До червоного від фіолету
по обшивці лине веселка,
немов кольоровий протяг
з тунельних тих закапелків.

Із зоряним вітром разом
зростається із металом,
неначе метелика крила
випростуються помалу.

Всесвіту кров – кольорова,
а зірки, як черешні чи вишні,
й зореліт потроху згасає,
на планети яблуко сівши.