2/3

Де мета у життя? Зверхзавдання?
Виживання на грані азарту.
Достоєвське одвічне питання:
А чи варто, панове? Чи варто?

Та залізно крокує нищівна,
І ясна усвідомлення мить:
Я не можу промовити щиро
Маяковського “Стоило жить!”
І минуле своє, ніби ваду,
Відставляю у тінь небуття.
Ну хіба це найбільшого варто?
Та невже це і було життя?

Із буденності дивляться звички.
Виринають плевки й похвали.
І обличчя, сяйнувши, як свічки,
Розчиняються в вічній імлі.

І клекоче – вогненно буремно,
Голос розуму, гострий, як зло –
Вся третина життя задаремно!
Що донині з тобою було!

Не забити той крик, не згасити,
Він не вірить в моє каяття.
Якби, Господи, не знапастити
Дві третини свого майбуття?!

Якби, Боже, надати їм сенсу?
Щоб зринали потому в імлі,
Дві третини життя не для себе,
А для всіх, хто живе на землі.