Опубликовано: 2019.01.14
Поэтический раздел: Сатирическая поэзия

Мэри Морозова

***



(в якості передмови, певно, треба пояснити - цей твір присвячений людям, які фанатично помішані на будь-якій ідеї
релігійній, національній, якій завгодно. І ця ідея в певний момент починає заміняти їм людяність.
Вони готові вбити навіть найблизькіших людей в ім'я Аллаха/Бандери/Шевченко і кого завгодно ще, кого обирають собі лідером.
Це не злодії. Це звичайні люди. Але це люди "без Бога", тобто на місце Бога вони обирають собі кумира і ладні проклясти всіх навколо, кому може це хоч трохи не сподобатись. Текст написаний в гумористичному ключі, його не варто сприймати надто серйозно. Також він не пропагує екстремістських ідей або ще якихось означаючих.).

Екстреміст-Твіст

Коли він танцював під музику Даха-Браха,
Замість того, аби молитися,
Це означало, що на те була воля Аллаха.
А Аллах не той чувак, хто може помилитися.
Бо, танцювати можна навіть на похованні.
Якщо це не заборонено у ісламі.
І ще він не винен, бо
Із ньго
зробили жертву обставин.
Так він сам говорив усім
Кого підірвав і підставив.
Але цього разу, певно не проканало,
Коли мусульмани-друзі питали із здивуванням
«За що ж ти її замочив, вона ж наша!» -
він відказував:
«Справа в самому факті її існування».
Але лишімо Коран, це другорядне.
Бо якщо просто, по-совісті, розібратися:
Ця жінка була лукава і непорядна
Я давно це помітив – казав він – вона почала здаватися.
Вона прикупила модні штиблети,
Сховавши посвячені пістолети,
І замість типового твісту увечері
Пішла на якісь балети. До речі
Там затусила з купою різних нездар.
Довелося нагадувати їм про Кадар,
А потім влаштовувати Джихад,
На кухні, під світлом у сорок ватт,
Зрадивши ідею і все, що було між нами.
Я давно відчував у ній цю гнильцю,
Коли її бив ногами.
Але є такі люди, яким не допомагає биття.
Я пропонував їй Величну Смерть,
А вона вибрала підле життя
Із балетмейстером, якого замочили мої ідейні друзі,
Які пробували і її замочити, але вона вижила,
Бо вибрала підле життя.
А я її вчив зривати гранати,
І забігати в Верховну Палату,
Я дав їй пояс і динаміт,
Як Шахід, розказав їй про суїцид,
А вона все кричала – я тебе вб’ю!
Тепер їй танцюється у раю.
Смерть змила зраду з її лиця.
Тепер я люблю її без кінця.
Адже, любов – це Божий Дар.
Аллах Акбар.



2019
© Мэри Морозова
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/49234/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG