янгол

Коли час досягає кінця,
Як пістолет скроні,
Стікає вниз, по краплях з лиця,
Як сльози,
Гіркі й невагомі,
Янгол твій охоронець
Зістрибує з хмари своєї.
І тихо сідає на краю ліжка
Чужої твоєї оселі.
“Знов тебе зрадили?” – тихо питає він
“Хто цього разу?”
Всі. Звідусіх сторін.
Немов у кошмарі, коли переходиш на біг.
І вилітає в провалля земля із під ніг твоїх.
Немов на ріці, де немає
Жодного острівця.
Ні друга, ні брата, ні матері, ні отця,
Щоб спертись на мить і перевести подих…
Янгол уважно слухає
І опускає погляд.
“Я тебе не врятую – каже він – бо життя – це біг.
Я бачу, як ти втомилась.
Як ти збилась із ніг.
Але того ніхто не зробить, навіть я замість тебе. Ти
Зобов’язана до ознобу, до гробу бігти й повзти.
Інші, котрі спинились – казав він – уже в труні.
Дарма, що топчуть землю
І марнують ресурси земні.
Я бачив твоїх коханих – казав він – Лишивши тебе,
Вони думали, що ростимуть,
Та впирались в цегляну стелю.
Я бачив твоїх друзів. І заздрісних подруг твоїх.
Кожен твій порух, мов порох,
З’юджував злість у них.
Вони народили нащадків, проте, їх доля сумна.
Не нарікай на щастя.
Щастя і в них нема.
Їх доля – злитись. Ними зневажена ти
За одну лиш можливість –
Бігти. І знову рости.
Тому, прощай їх заздрість. Але виходить за поріг.
Головне – не прив’язуйсь! Ні до добрих, ані до злих.
Прощай, і обходь їх клунки.
Перепони на твоїм шляху.
Обнуляй рахунок цілунків,
І ляпасів не рахуй.
Не чекай, що є справедливість,
Залишай на землі сліди.
Прощай їх, вони зупинились.
Прощай їх.
І далі йди.