мій 2017

зима була як метал - важкою.
кинула хлопця, як згубну звичку.
пішла з роботи. гуляла в полі.
ліпила сніжки без рукавичок.
робила батли затято-вперто,
під біт і в синій смішній перуці.
їздила в грузію, ледь в не гетто,
дуже втомилась від революцій.
писала вірші. іще багато.
як наостанок. пішла зі сцени.
була в Росії. Була в Карпатах.
Жила для всіх крім самої себе.
Із двадцяти-п’яти-поверхівки
Дивилась всесвіт крізь об’єктиви,
Знімала з мосту за три копійки.
Зі скла автівки й вікна квартири.
Казала дебілам в лице – дебіли!
Шукала істину геть усюди.
Любила хлопця. Й мене любили.
Шкода, що це були різні люди.
Пила таблетки. Жила в напрузі.
Міняла погляди, гнала вади.
Вважала в мене лишились друзі
Та час показував – це не правда.
Збагнула те, що відносна міра
Усього в світі. Ставало млосно.
Вважала – в мене лишилась віра.
Та час показував – й це відносно.
А нині зима ніби теплий травень,
І довше віку триває день.
І галочки в списку здобутих досягнень,
І прочерки в списку близьких людей.