Ця днина для тебе єдина.
Най сніг в ній жеруть тумани
та в мізках жевріє жарина,
у хмарах омани й мари.

Най плямкає лунко відлига
та ковзає мештом об кригу –
ніщо твій запал не пройме!
Лише скавуління одне
душі в глибині – цуценяти,
що впало в приямок крізь грати
й заборсалось в темнім кутку,
скрегочучи в бляху хитку.

Цебро це - для тебе грамина,
і всім ворогам буде глина!
Лишень дотерпіти нам тра
й епітет про спраглість нутра
звести нам у ступінь найвищий,
соматики стану найближчий.

Жери, бенкетуй, віршомазе!
Та не набирайся одразу
уявної величі бліх,
бо мізків волоський горіх
струхнявіє вщерть на гіркоту
і додану в вартість роботу
зведе на обісрані пси.
Від тої, Ісусе, спаси
підступної млості спокуси
в зелених розвоях капусти –
від премій державних врожай.
На підступи їх не зважай,
з конопель зелений юначе,
то справа мирська, не козача,
аж не є обітований рай!

Бо ж країна ця – tabula rasa
з автографом свіжим Тараса
в шелюги крові на снігу,
де блювотиння рагу
Пречистої вишиванки
в дорогу – від рідної мамки,
в далекі, незнані світи –
незваним, крий боже
й прости.


https://youtu.be/C4BQV86vacY