Підкорення весни Агов, відчайна Говерла, ти липка в білих басаманах. Урвиголова зжерла забаву гарячих, галасливих одчаяк-легінів-вітрів. Пробралась у гори і звелась у хмарюки! Овва, Говерла, виперлась, на плесі. Знову кровна моква з Яремчі. Летальними постами зверзла орла! Агов, Говерла, агов, - пристрасть моя! Снажна сила-гори прореклась ненею. Хоробра протала і смологонів смажить! Пересипаюсь хмарами твоїми моя зухвала Говерла, о там, мій вигін. Моя міць-храмина звилася за туманами, стяглась живицею, ой-йорж, слава! Ой-йох, сопух зелений над ґаздами. Холера героїв не цурається, Говерла! Черед-сморід запаморочив око-сонця. Синьою зливою заплакала кревна лярва, Пропадала без виторгу - утомлена в гуті. Кляла клятви, шугала на мій сморід-кутом безугавна Говерла, щоночі сочила живицю. стрімкими паливодами шмаркачів виганяла, верзла з грудей сніжних сморж – каменів, відважно йшла ляпавицею в очі, біла завірюха душі з відчаїв згорала.
|