Галактику видніше в глупу ніч, в яку найменша зірка власне світло безстрашніше впинає в померк, ніж озброєна до сяйва наднова. Бо та мигне зі світлових сторіч сама, та й все – загасла і одквітла, лишивши нам від мерехтливих бриж лише слова. А от думки свій не спиняють лет і всесвіт через край самого себе Чумацьким Шляхом виливає в небо сонця гарячі крижаних планет. Слабкі світила скручені в спіраль утішливої катастрофи руху. Виблискує опівночі емаль, гамуючи усіх безодень скруху… І хтось іде по світлу, мов посуху, у ночі даль.
|