Пересидівши безліч тривог та негод
У своєму тонкому панцирі,
Радієш дощу – різкій зміні погоди
Й удосвіта прокидаєшся.
Не витрачай лиш даремно сил,
Легко зцілюйся відпочинком.
Пам’ятаєш, як рідні тобі говорили?
Я лиш повторю: ти не просто жінка!
Обереги твоїх глибоких очей,
Білі крила, що дихають вітром,
Знають про безліч людей та речей
Чи як темрява відступає від світла…
Тож множ і плекай, відкрите тобі,
Благословенне, небесне, чисте…
До сережок під настрій візьми деревій
Й одягни у дорогу червоне намисто.