То срібні весілля. Вони наздогнали і нас.
Так щиро здавалось, що часу майнуло лиш трішки.
Той ранок липневий сполоханий був і розкішний,
Він нишком замовив бентежний і сонячний вальс.

Полон той липневий без відчаю був і прикрас.
Ми десь розгубились, десь стали добріші й мудріші.
А корпус червоний, червона до нього доріжка
І думи свої передумує сивий Тарас.

Вже діти ось обрали долі власні.
Свої долають сходинки в житті.
І ритми їхні вперті і сучасні,
А ми не ті, і образи не ті.

І за прогнозом дощ короткочасний
Все губиться на листі в висоті.