я відриваю першу намистину, кладу на стіл
за гратами тіла твого, що оплетене ниткою намиста,
як «Зміст» за відсутності тексту
краса що вбиває і рани лікує, мов дзеркальце біля вуст
друга намистина загубилася десь у прірві гребінців і книжок без палітурки
старих привітань зі святами, які скасували давно
квитків у кіно про кохання, просту біжутерію форми
я вдаю, ніби знаю, де вона, ця порожнеча, пустка, де був корал
ніжна пастка мовчання поруч
третя намистина на долоні як є
серце твоє, не потрібне нікому, простягнеш, як падає тінь,
подивіться, і марна краса, ось і червень минув
пам’ятати не маємо все, що було, все, що буде
четверта намистина примара життя що нам до неї
покоївка знайде нитку знайоме сміття п’ята