О, щирий візир, тобі орлино-кровний шиншило,
стожильний Сірко в схимі звидинів в сні. Виклич!
Від тоді й до нині його совинні ліси в сокорині.
Кормило з пшоном, - посивів під крилом обозний.

Пройшов сороковинні пні, білий  світ погрішив його
в чорні очі. Зцілимий присів відпочити в солильні,
Твій хлів Чигиринів, і чорти - ці млини в хворостинні.
Цідив піт з жил потилиці. Ловив спів точил і билин.

Він з тими посилочними, і з цими ніс, один  ці могили.
Вів з пілігримом-вітриськом свій біль, мов вітчим.
Осокори і тополі щоднини волокли з котловини дим.
Всі толоки в лободі. Корзини порожні, в котловині кістки

Під кпини бистрин й провини орловин в обжинки.
Сірко чорнильниці нізчимно вимінив дві гільйотини.
Кропильні  прогони в ці оскотинілі подимні почини.
Звіринів коло водойми щогодини блідотінь синів,.

Щохвилини з  низин соколинні тропи та острівці квітів.
Личинкові рови, вочині рови. Прочиндрили посинілих
пиндиків з Польщі. Ці хотинські кротовини оскотинілись
від цитрини.  В койогось попросив ожинівки - випив.

Прикрощі пополовині в згинці мізинців від орди до Москви,
одні різночини - ці кпини по ниві горобині.
Сміховинний ринок Кобилин,  змортирив вирок долі.
Хрипкі сивини полинів з гостинчиком, в лозині.

Пилипівські горицвіти мов блондиночки вилізли,
Полонини бджолинні, сині  півонії з рівнини.
Солоні огірки,  чорні помідори, напій з шипшини.
Глип-скрип-щип-тиньк, викосив всіх грип-спонок.

Облип-кривошип-брички в моховинні, обвик-звик.
Прилип виліпком злом в лозині. Сивий Дніпро зночі
шпиньки йшов при світлі викритих зір з відрогоном
Від порогів йшли вододільні простори і жорсткі ліси

Від річок повз потічки. Тільки но Сірко викотив
з водойми мортири, як старі вишні, сухі сливки,
вирізнили шир до виробків пилипиних. Він зирив.
Хирий чигир і бобир-поводир, жиром чвирк смолоскип.

Костиль мотиль-цирк стропилив мирно продивність.
Гирк-кирк-мирк-чирк-чичирк-вирк-зирк виловив
Сірко з господи, і сотворило жовтилом громило.
Чвир розширив його жилочки в жовнірово-живий гром.


********************
Сіркові козаки

Які ще там флагмани?
Роздивись все кругом.
Ось, він, - хижак! -
За  перекладами,
Літають ядра.
Скільки  гармат?
Їх п’ять,
всі  з саблями.
З возами і стайнями.
Баняки з талалайками,-
Зашкрябли без чуйки.
У вас все  якісь цяцьки
ви-точно-мольфарики.
Якісь-то кебети
самохвалів з  забавками.

В очах пішли міріади
зашкряблися, -
Тріск-тріск-тріск, -
трість-трість, - трість.
Ґе-е! - нам,  братики, летить, -
нам кронти! Ложись!

Летять арт-ядра
полум’ям нагнані.
Хапайсь, чарівник,
біжи  в чагарі, -
фасад затремтів , -
біжим-біжим, -
упав в палісад,
горб загорівсь,

Вогняні ядра
летять навпрошки.
Б’ють кавалькадами.
Свічади нашматані,
намети запалені, -
оце вертоград,  -
коні повалені.

Дихає смрад
під запахи нафти,
і чад - міривиться
від калачів і газів.
Всі геть  розлетілися,  
в полі, мов гадини.

І тихо молилися,
бо й душі закрилися.
Багряні снаряди
хвацько валилися,
скидалися з вихвапків
залізні шматки,
огнені тьмари,    
хижі клинки,
в загади-нагади,
в чари і в ладани
за октограмами,
за піктограмами.

Благословен я,
блажен я, і ладен,
козак то  Сірковин,
що вірно затягнений,  
із чіпами-шпагами,
застряг  між знаменами
зі сліпами-саблями,
що в тартарарамі, -
знає як кінь
влітає у бій,-
метельнувсь.-
і отак - гойднув,
розніс усіх
од, це мій Вус.

Там все  ще тріщить, -
як вихватків хряскіт. -
Там, - хвацько хвалився  
Був мій прапрадід Яків, -
Який три війни
осяг, жакір-бляскіт.
Од, було, поцілили ядра
в його саміський  ятір.

Аби не манити
загадками всіх
Я ,  ж-то козак-вівчар,  
ти  козак-чабан,  від дідів,
Нам час настав,
зачарити  хміль.
І встратився птах,  
Так, бути  - війні,

Над нашими спинами
гримить хуртовинами
, - ані, - то в хлів, -
залетіло в стайню,
час-хибно настав,
хляпсь в калабаню.

Пар війїй і досі
після семи років
збліднів, як смарагд
зашарівся козак,
і вставши, збагрівся.
Владар-самітник
здимів в підніряд,
задля клітчастих
щитків на щібцях,
на злій-абиякій
вінницькій сітці -
в білі щічки
з цятками спільниці.

Хвилина. Втратив дід  
старість і став ще діятись,
Така моя вже часина.
Напанькався аби…
Встав гармалик
зчавив каміння.
Взяв старий чіп
і забравсь навісний
Сірко на займанах
карк-гардівський,
під ним  в’язкий кінь.

Запирхав байраками,
зачмихав зайраками,
і заярівся жвавішими
зміями, став на дибки
в заяснілий каскад
і палашів  папахами дах.

Зачманів диваками
наш весь кошар!
Ото був яскравий
бій-маскарад,
з вогнів їхніх крил.
Так геть  ті завіялись
в світлий лайф-час
шпаркими завіями.

Тяжіти і скімлити, -  
краще б скалічився.
І тут заряснівся
новий бій з ріями:
в ганчірках шпарить
шаблями -гріль,
тримайся, мій світ, -
- чвак-швак-цвірк-фірк-
Вчаділий,  в жарі
запалахтів і запахтів.
Запихтів, і зачамрів
Ти ще живий,
міцний Іван,
Літало все
плямами-жвяхами.
Шарах! Шарах!
Як-ти шинкар,
то стань,  не чіпай,
наш край
н-на, твій  язикатий  
шайтан,
міг би забратися
в свій гай,
і заржавіти там.

А ні, наш Сірко
на добрім коні,
він живий, -
А  де той, шляхтич,
Десь вже, зазміївся,
Химород збагатів.
Ти, міцний Іван,
так ти, один смів -
тож, май шарпак,
тож, знай свій світ.





***********************

Роздуми  про Сірка-Дмитровича

Ми, зі своїм чистим голосом
з вікових дніпрових могил
Ми, Сірко-Дмитровичі,
віковічні і вікопомні
Ми, - вічники скіфів,
повинні  вибити в собі
Той віковічний полон
військових волів і возів.

Ми, істоти світів гомінких,
просвітліли з прогріхів дзиги,
голосні, ми, - щоб соромитись вохри,
з освітніх дворищ Вітчизни
тримаємо дзвони Київських Гір,
щоб дзвонити  мокші в Москві.  

То ж ми, дзигарі, повинні сьогодні
дійсно посміти дозволити  сотворитись,
усім, попри господній гніт Москви.
То ж ми, війї-доби, творці волі,
хоч і дрібні, хоч  і вільготні,
То ж ми, митці, - на докір, -
спроможні прожити  
цілі віки в мирний гомін,

Ми, що чорти, -  готові доносити ці плоскі
мирні ідилії долішній Москві.
Ми, що дойди, - повинні вірити в ці повні к
ропиви вікопомні волі з Москви,
ми живі в своїм слові
ми в своїй голові, - Сірко-Дмитровичі.

Ми, - сторожі домів вільних, -
під тонкі битви смилівих воїнств
вціліли від полчищ дозорчих гобітів.
Ми, - сотворились із троянових міфів,
ми що - ізо три тижні могли виліпитись, -
коли  візники з-під  Вінниці возили  
в третій Рим свої коло-торжки.

Втихомиривсь, Сірко-Дмитрович,
вгомонивсь вій,- осів, - Сірко-розвідник.
Ти, згідно гонорів чужих, прожив близько
чотири  сотні років в архівах, в Москві.

Ось, чорний ворон-Сірко,
дивись,я  вийшов мокрий  з донських полів,
я пройшов зі східної слободи доДніпра
і дійшов кошовим Слобідської.
Ось, згідно гонору,  чужих гайдарівців,
я примітив тих-сих комсомольців
з пристойних. І ти, Сірко, молодий полковник,  
без вінницьких Богунів, живий, в місті Вінниці.

Чого тобі доводити,
Два Чигиринські походи  
Сіркових полків живі і досі,
бо в ті роки Посполитої Польщі
жив ти, вовк-войовик-Сірко,
крім цього просто
в листі королівськім,
ти, полковник-Сірко,
проходивсь  Послом
від сторони  кошовим
Низових військ
в час Визвольних війн.

Ми - з дрімоти, що вволоклись в возоробів,
з тих пір, від кривавих горбів, що йшли
проти чорних полків Посполитої
Польщі в спільнім в поході.  
Можливо скорботний війт,
ти інший, ніж московит,
Кумедний Сірко, ніж ми-роботи,
вінницькі полковники,
в половині своїй моторні,
з слобідських полів і  доходів.

І що твій, живий - ємкий  Сірко,
Ти, історично довів, що ми - німі! -
З слобідських полів ми - дороші!
І хто ці - ми? - логічно  докір,  -
бо з боготисотих років
наш Сагайдачний з торбами
від господсько-скіфських могил
тільки ми,  з водороздільних порогів
з Низових вільних військ ми -
вічно проти підлоти Москви!

Ми - в битві зміїнних волоків
володільники чорноморських портів.
Ми морські вовки, попри  водориї  
і вибоїни виниклих конфліктів і  війн.
Ми ті, хто вивчили списки походів
і підписи сильних здирщиків з Москви.
Ми - з голосів вивчили гніт
гнилих договорів  московських.
Їхні міфи - голомизий фікс.
Ми - войовники-вовки визвольних битв.
В ті, роки  орди-москивитів,
їм, всім  відмовив  живий Вовк-Сірко.

Хто духопелив усіх ворогів?
Вовк-Сірко готовий помститись  
в мстивій битві  з московським гнітом.
Здорово, бій під Конотопом,
тоді тихо живий і сильний Сірко
очолив помсти кримській орді
в поморській Низовії  
Дніпрових порогів.
Він-один, -  він, сірий Вовк-Сірко
проходив в Польовий Крим
до солоних постів  і бивсь.

Твій живильний Вовк-Сірко-гидь,
він відмовився проводити під свій підпис похід,
попри всі спритності, попри всі стрибки,
котрі він міг посміть  від військ Низових.
Бо йти до Москви, стомивсь мій Вовк-Сірко,
Од, вовк їдкий, мов осколок в нозі,
бо хоробрий його відгомін з примхи.

Ні, - чого ж ви, сови мої,
відволіклись гилити виклик
добірних з Золотої Орди.
Ми просочили Вовчу кров,
щоб збити вискік донських,
різких сурм московських жовнірів.
Ні! - гидко згибіти собі в Москві,
щоб процідити вірність свободі,
Звивистом з ними зроститись,
Ой ж, випірніть з розкоші розбійні воли.

Під височінь жмурить Сірко.  
Ви просто окричіть всіх хоробрих,
вирлооким: ні!,- то дияволи, -
мовчіть, ви  добровольські сини,
підійтіть під виск добрвольців з Москви, -
висолопіть їм язики і свої понти
в широкі животині , - тож витріщіть,
їхні очі, приблудні.

Ой, виворот, Сірко-джміль, -
він з висоти дронить істот,
відміть, проговоріть своїм гінким
голосом, - ні, прохололий кіш
під  Дніпром, бо тільки відозви
і зовсім відблиск, вольності вибрик,
знов твій Сірко-Вовк сичить і  біжить
з дніпрових схил, тож вговоріть
про ціль погромів звидливих  чорна тінь.

Сірко-кошовий, прорвись з істот
до моїх пристойних бого-обірвиськ,
зо дві чи чотири дороги
в Чортомлицькій Січі,
хто проти  роботи в Нікополі,
нової школи вільних військ
і Слобідських Поміст,
хто проти диких полків
з Донських Вітчизн,
всіх тих зіштовхніть в грізні Дони.

Вовчі пороги скоїли в Ново-Покровці.
глибочінь по тихій річці коло Вовчої.
Від світлої витівки його Сіркові очі
загорілись в Ново-Покровці.
Гожий потвір потвор-політиків
з коротким словником синонімів
дніпрової мови.
Промосковські противники,
просивілись із Сибірі, -
запеклі відвідини Дону.
в один рік не спочити
відзайд-полчищ.
довших ніж Дон
що відомий молодому
Вовку-Сірку-Дмитровичу.




*******************
Що таке онлайн-вірш? Моя думка, це вірш, який в тексті ще містить якісь програмні додатки.
Яка найпростіша взаємодія онлайн-користувача з віршами на сайті, - для цього досить йому зайти на сайти і там знайти такі приклади використання текстової інформації у вірші:
·        Гіпертекстової публікації у самому вірші;
·        Мультимедійної публікації як додаток самого вірша;
·        Інтерактивної публікації вірша з посиланнями на використаних авторів;
·        Транскордонної публікації(з перекладами на різні візуальні формати та мови).