Покинуті, давно безлюдні сайти,
колись живі і сповнені надій,
порожні  кіло-мега-гігабайти,
освітлені вітальні без подій.        
Самотні невідвідувані блоги,
що попід ними – ноль коментарів,
позаросталі травами дороги
чужих думок і вигину умів…
І тільки Фірс*, один в пустому домі,
у світі, що зійшов на манівці,
старається у відданій утомі --
підносить перекинуті стільці,
опоряджає бляклі інтер’єри,
скорботно промовляючи «уви»,
засуджує теперішні манери
під жалісне тремтіння голови,
відновлює порядок, як уміє,
все зайве прибираючи з-під ніг,
і тішиться в нев’янучій надії
побачити господарів своїх.
Вони прийдуть – сьогодні чи ніколи,
завжди нервові, зірвані з різьби.
Щасливий Фірс застигне біля столу
й умиється старечими слізьми.

*Старий слуга із п'єси Чехова "Вишневий сад".