десь над Стоунхеджами над пірамідами
вибухнула наднова
аж статуї острова Пасхи
навік загубили слова
степ скіфськими бабами закам’янів
під падаючими краплинами зоряних злив
і лиш випромінювання таємниці
ворушить людей ковилу
та срібний міжзоряний вітер
чудноти несе кушпелу  

вона осідає у місячних цирках
наповнює хмари планет
і чимось неясним шурхоче
немов уночі очерет  
чи може то звук радіоперешкод?..
чуднота шукає в них сенсу як сонця – город
бабусі в старому селі серед степу
щоб зойком його берегів
згадати слова й відшукати
вірші за межею віршів