я вивчаю сп’яніло
майбуття відголоски
в астрономії тіла
в астрографії мозку

кожна звивина – траса
кожний ген то є заклик
в простір –
функцію часу
у множинах галактик

все до дідька рухоме
є для руху причини
бо я сам – невідоме
у рівнянні людини

я не заклик я виклик
для істот виднокраю
де я ікс де я ігрек
де я й зетом буваю

і шукають мій корінь
всі вони одностайно
то як в темряви промінь
то як тіняву в сяйва

чимось обсерваторним
неба краючи невід
мене вводять до формул
їхню збуривши невідь

віртуал небокраю
запитання гойдають –
чи це я щось вивчаю
а чи мене вивчають

тож себе визначаю
щоб минуле не збилось
бо майбутнє це я є
в квантах
знайдений
кимось