звідси не вийти нікуди бо відстань для пострілу надто коротка війна після миру навпомацки тіло своє
шукати поміж схожих нас відрахували з усіх вишів історичної правди вигартували в попілі сенсів візьми це серце як доказ життя не минає ось так
звідси не вийти нікуди бо діти малюють осінні плоди на білених стінах осяйні простирадла думок надбудова та базис сюди ось і влучить снаряд світла промені теплі немов ще весна так було
звідси не вийти бо світ намальований кров'ю та плоттю тіней війна закнічиться колись і куди ти потім
миру не існує що це таке це мальви ось цю пігулку вигодувала вовчиця отруйне тло тут буде інше місто
щасливі люди будуть виходити з будинків на холстині рахувати скільки нас ще залишилося
це майже кохання до всього що зникнути має до всього що тільки на день мов метелик душі
звідси не вийти нікуди світ спіймав роздивляється під мікроскопом куди цю голку вштрикнути щоб цікавіше було щоб у розчині борсатись тіло пливе за водою душа ці малюнки збирає бо мала вона що залишити мир це війна із собою бо навпіл розрізали нас
ми не впізнаємо більше це місто і в очі твої не дивитись це дзеркало бреше що ти існувала що там за фіранкою світ теплий жовтень весни
що пульсує під шкірою що це як доторк як кров із серця що має бути живим ще інакше куди ти тепер після миру
я ще навчусь малювати щоб справдилось все