машинами часу роздовбало простори машини в’їжджають в чорні дірки брудом радіації обрій захльостує зоряні зливи лишають цівки на склі лобовому подряпаному небом що розкололося на хвилини й секунди на серпантинах огорнутих крепом у порожнечі в щільність корунду і у часі мандрівники зчепивши зуби здираючи зі шкіри тюнінг долі пригальмовують швидкість розгуби та анестезують рани вчинків і болі часотраси що розчиняється в тілі у зморшках звивинах та нейронах де сни зорельотні та осиротілі калюжі лишають на ночі гудронах у райдужній поволоці мріянь а рух наповнюється чимсь білим як сніг що вранці нападав на ріння химер билинних і химерних билин на котрих розкинулися роз’язок фрактали й повільно немов зіркоутворення розпуття доріг обертаються на спіралі й помалу перемелюють крони й корені деревин на узбіччях слідів-палімпсестів у пил що в коліях від дитячих візочків і дрог зліплюється у глину часотраса змішує різновимірний всесвіт і в потоці людини сонць пульсують машини
|