LОVEць ВІННИЦЬКИХ ДУШ
… я йду убогим бульваром блукати,
опівночі плутатись, розкошувати,
у камяному кіно, де місто захекано
впадає у пругке зголошення пройдисвітів…
…хочу потьмитися ві сні здичавілих вулиць,
переплутати мури з вічним узвозом,
грати зухвало з авто у сонячні зайчики,
перетинати брами, тікаючи від киці-баби…
…там жмурить охлялий панас за коломбіною
у розчинених нішах, - я хочу, стиснути душу,
я хочу байдуже, дуже, - і серце, і мозок, і пузо
скоєних, немічних рухів - ковтнувши лихий жох…
…я хочу десь таємно подітись від віхоли душ,
живучи з тавром всевисонцененої істоти у тілі, -
я хочу десь спастись - десь від сполоханих вбивць,
від стомлених зойків, від драми, від ликів, від заметілі…
…як це від жеребу жити тричі народженим там,
де сонце шпигує - без неба, без борсань у серці,
десь у живописі надрізаних лип та каштанів,
які схарапуджені у ліктях, наче муштровані скульптури…
…струнчать фригідні стовби і смокчать бруньки,
насмішкуваті, ніби наосліп обрізані вежі, ці домни
будівль у чорних копитцях вздовж вінницьких мурів,
у куцій задвірці співає сурмою загнаний трамвай-різник…
…як навіжений у дрімучому сні, порепаний подаленів,
я так боюсь його стогнання, і зовсім мерщій біжу
узвозом до Божої річки, - я бувший ангел, -
тепер шмаркач, я гордий – ізгой у подиху сойок…
…опівнічній порі залишаю потоки подзезканих лиць, -
я вже на золотолитому пляжі причаєний в благах,
в гарячих голічеревах, у божевільних тенетах
примхливих піхв і дурисвітів, накритий вихором душ…
…гулькнув у Божу воду, неначе дундук у шпарку мару,
кинув дозрілий прах в святу купель рахманної блажі,
задравши носа зіпаю воду, - ані, і вельми нахуканий зляк,
ані, і моя твереза макітра мяко долає імлу вздовж містка…
…з попелу клекче палена кава, вона повернула
яскраву свідомість, - як це ти хлопче, убогий нащадку,
в потоках струмів стогоревучих на частоті
спілкування Дніпра з Бугом-рікою видерся на Україну…
… справді навшпиньках уразила лиха бредня,
без’язика халепа опісля борделю повисла на шибениці,
я у сльозах кохав подолянку під зорі зівак! –
з усіх гріхів богатирських, - цей гріх був найкращий!..
…я ще не знав про те, що себе не встеріг,
коли пругкого забаглось, коли перевернулася стеля
з її красним личком, з її сонцеоким міжбрів’ям,
з її чорним волоссям, з її розуватими очима-нейтрино…
…впіймався у пахучий зашморг крилатих обійм,
скажених, вогких цілунків, черствих циць-гантель,
навіть репяшної вульви сягнув морфічним стеблом,
божевільно струснувши спрагле нутро…
…тепер в пахкочу в руках, я леть держу хижу душу,
макітриться одур від пяної зливи, весела сокира рубає крила,
а бач, розкришені душі, ніхто і не знає, що цмочища вмерли,
раптово, миттєво у гидко-куцому, у жасі химери…
…побігли роздерти мене на життя, хіба що один двійник-міраж
в окіпку масткої щириці ростиме тичиною на місяць,
оце так шалено ковтнув цілий цвинтар захланних душ,
осяг пантеон з безтурботним бабищем в інстинктах…
…без жодної йоти стоїть безодня - чума самолюбства,
але ж, – вона мене спіймала для снів – пахкоче й возносе, -
я навіть думав, що вирвусь, коли всього-навсього ясне багаття
в блакитних свіжих очах, - атож, у прірві серце забовваніло…
…самовіддано задудоніли арени від її лицемірного флірту
з чортячим “хі-хі, хі-хі”, - аби-то жох її авантюри, –
не став розкислим самогубством завидного щастя, -
яка ж незбагненна, яка ж прещедра, а як стояла перед очима…
з заосяжно розколотими вічми, як многоплідна, посатаніла
від делікатної першої ласки один на один,
первобутно гойднула рамена, затялась у мімах та корчах,
одичавіла, запашіла навіжено: “надто парко і дуже душно…“
…покірливо протягни, подай, мені руку, ой, лишечко,
я ж втратила розум від твого паскудства, - стривай, -
на рубцях моїх стружка пахкочу, мерзотна зірвалась,
від стогнот здичавіла, і небом повосла роздерта похіть…
…гортанний гвалт її баговиння: вйо-о, вйо-о, йо-о ¬-
- тепер я утопленик твого водограю, мене все лоскоче,
аж у вухах шпарке дзюркотить,… - вона басовито
від задоволення влещує тіло під саму шию…
…раптом поруч зареготала божа сила
і велетенські стропила зітнула жаром клекочучим,
звелася на вітер і в лахах з прахом перегикнулася з ним,
він навкіс поклав втрачений спів і сонячне світло…
…шукайте мене, виснаженого, всесущого самовбивцю, -
я – це звідкись плескіт води, яка басовито від задоволення
влещує тіло під саму шию, - то ні - зневага до себе самого, -
скрізь ніч чути: бр… бр…тр… тр…, джигуне…е…е…
…а це ж треба було взяти живу людоловку за горло,
яка тараторить: “люби безплідну, яка хоче зачати,
люби спопелілу, яка хоче згоріти на сонці…” –
а під кінець регоче: “це ж треба так над коханням знущатись…”
…її звук урезонив страмом, чарівно-хижу вродливку:
“яка ти паскудна, який же ти диявол!” – я боюсь отут водорию,
вобидвіруч гребусь від пастки, але все слизьке і мокре,
тягне донизу, - не можу не мо-ооо-жу-ууу, ууу!..
…я горлаю в безсиллі, сягнувши голосом мертвих зойки, -
прокинувся геть у пеклі, єси в очах порожнеча темряви,
страшна пітьма і тлінь божевільного сну навзнак смерті, -
тайне свавілля потойбіч у скверні зняло очей спустошені чари…
збудився пощезлий жах відрази, залишивши біль
від марудного сну, - чого я злякався? – запаху смерті! –
чаду вмираючої душі на межі життя! – ні, я не боюсь
своєвільної вульви, вона одчайдушна в коновочці з сміхом…
вона павить пір’ям і випиває мене і сподобує люттю,
трясе і кличе, розбуркано рве чуттєву пугу навісного шалу, -
а я все тремчу, і стрепіхаюсь у всечуйній утомі
кошлатого, розгарячілого кубла, - куди ж подітись, куди втекти…
…я весь в каламутті і пахне тліном вогка вільгота, -
немає світу, в обіймах рук – її нутро вразив струм,
пополотніло мязисте тіло і завис на злих завісах
як спекатися її знавіснілої уяви, оце чародійне збавляння…
…невже, так просто вмерти - це ж сущий клопіт, -
я вже хапкома закляк, і як на гріх її прошила колотнеча,
ну, що ж ти хочеш знічев’я втекти від мене,
ні не втечеш від гулької розшарпаної тужави у серці…
…зійшовся на герць супроти розпуки відгаєно-марних спроб,
бо наскрізь вона – ляклива рожева рвань навстяж,
і ти у неї вчав углиб сторчма, - вона невситна, на сотні гін
роздерта ятрить, розчохлена, тендітну душу зцілює…
…без жодних слів, і чудиться граціозна в агонії душу смокче,
бубнить про себе мою глибоко невситиму згубу,
її не збутись – доокруж тіні, проривається вона,
різка, раптова блискавка, неначе вібруюча щогла…
…з пломенем встромлена і зламана у серці,
спацапала моє живе тіло, і як мертва пазурами здирає серце,
і вже пережне мою біль принишклу наспіх, зітне, як здобич,
бо очистились гущінь душ і розійшлася в міські капкани…
…розголосились знавіснілі, всупір сонцю захандрили
на пяний гибій бовдура… - в настудженій, в напівпрозорій
вулиці літають у бездомності, літають в каламутті навмання,
у пасмах звихів-тіней учаділи тихі сажотруси і заморок…
…вже нерухомо тліє замшілим вульвищем кіптява,
чорний вітраж блаженної душі, - о сатанча, -
червоний залом, - а освіжаюча молитва потурила бажання, -
з балкону добре видно горизонт…
…як сонечко ховається за теплий обрій,
вечірній небокрай нещадністю хвилює,
я хочу плакати собі на самоті,
спалити всі бумаги на столі, віддавши вітру попіл цих слів…
…лиха лівиця ледь поправила личак,
очунялась правиця, тричі сполохано перехрестилась, -
молюсь за все, що зблудив, мені жаль
великих див блаженної полуди, я – бідолашний…
…не вже вродливий, світе вінницький,
все у тобі, тепер залишилось конати,
ти не тривожся, що іріє гибінь,
гордо проникнися уявою життя, - агей!..
…лечу із власного вікна під ошалілий, усевитончений регіт,
я, переходжу в усечуйний однотонний вереск,
зчалів у онімілій розпач, гей, рятуйте, - ва-а-а-ай! –
розколотий на всесвіти мій світ…
…нестямний перевис на сонячному трасі,
заплаканий заціпився над містом звісткою,
а вчора тлусте тіло зламало декілька гіляк,
заколисалося на нерозсиченому, грецькому горісі над прірвою…
…і пильні погляди малечі у дворі кричали ошаліло
через силу,- диви! диви! – мене, як божевільного, відлюдка,
кріпкий горіх гойдав, кокетливо мугикнувши від йойку,
і марновірний вітер колисав, аж поки не приїхали пожежні… -
…погар свідомості затамував сльозу, супроти сорому,
навспак усім смертям – зберіг я безталанну душу, -
я ще живий посейбіч, - гей, упир із царства німоти, -
я ще живий потойбіч, - тепер в ярмі шалених…
…від болей розгортатися я звик і просто жити,
крізь буднє почезання, в скверні лукавого духла
нестерпно божеволіти, безтямно і безпомічно гибіючи,
бездумно утрачатись в нападах співати – від лікувань…
…моя ти, доле, ти моя, чарівно стерво,
вже звечоріла під спантеличену приборкану волинку… –
я під егідою гульвіса Дон Жуана
страждаю від виразного нездужжя…
…я бачу твій образливий холодний погляд,
буквально заливаюсь від твого поношеного запаху від тіла,
у різьбленому вулію - життя, що зваблює на віддалі мене,
і мотлошить нутро, - невже я в змозі стримати себе…
…якщо терпіння в лицарському стані пручається,
народжує несамовиту заздрість до тих,
з ким ти від безгрошівя щодня вишукуєш
цноту виснажливу під всетерплячу поталу…
…це понад моїх сил, – це все одно – бери мене,
якщо не хочеш, - усім одразу я потрібний, -
доки знущатися в душі не остогидне, -
не можу переносити цього у запашному щастячку…
…у клопоті я мав би бачити тебе з обличчям
віроломного гротеску, із часточками найяснішої помади
на грубій прикрій усмішці, - невже, в твоєму лагідному серці –
ультрасучасна непричетність до кохання…
..я безперечно більш не ігнорую зазнобу душ,
хоча вона з привітними грициками в чахлих очицях
наводить жаскі ясоньки – яке для фіаско пикатих нетіпах,
я, певне, я є засіб здолати її шалений любограй…
…життя поплічників цяцькових, що очамріли на розвагах,
частково в пригадках минають зухвалі потяги душі
а все це притаєності душі, в яку не варто заглядати,
бо ж там загнічена хронічна цнота, що палко закатована у волю…
…мовби пропаща воля на обніжку знеціненого збіжжя, -
вона не дивлячись у знелюднілі вулиці й ряди
являється вона у поторочі, і прісність, сива мла якої нависає
сльозою з тьмавим поглядом від безсоромних ямок…
…мені доволі з цих пройдисвітських пригод,
моє прийдешнє зойко шугає на зрячих,
ніскілечки улещень відчайдусі,
на жаль, викохуються мрії без надії…
…але й куди вже там набратися надіям,
бо що нераз вервечка легкокрила
насниться від щасливої пригоди,
хіба знайти бадьору віру для війни тіла з душею…
…серця від розуму, а доти самовбивча сила
поміж подріблених нахуканих принад
витягуватиме з мене хижака,
що ловить звабні згоди і гордує
захопленим lovцем вінницьких душ…
10.10.01 - 14.06.07
м. Вінниця
|
