LОVEць  ВІННИЦЬКИХ  ДУШ

… я йду убогим бульваром блукати,
опівночі плутатись, розкошувати,
у камяному кіно, де місто захекано
впадає у пругке зголошення пройдисвітів…

…хочу потьмитися ві сні здичавілих вулиць,
переплутати мури з вічним узвозом,
грати зухвало з авто у сонячні зайчики,
перетинати брами, тікаючи від киці-баби…

…там жмурить охлялий панас за коломбіною
у розчинених нішах, - я хочу, стиснути душу,
я хочу байдуже, дуже, - і серце, і мозок, і пузо
скоєних, немічних рухів - ковтнувши лихий жох…

…я хочу  десь таємно подітись від віхоли душ,
живучи з тавром всевисонцененої   істоти у тілі, -
я хочу  десь спастись - десь від сполоханих вбивць,
від стомлених зойків, від драми, від ликів, від заметілі…

…як  це від жеребу жити тричі народженим там,
де сонце шпигує - без неба, без борсань у серці,
десь у живописі надрізаних лип та каштанів,
які схарапуджені у ліктях, наче муштровані скульптури…

…струнчать фригідні стовби і смокчать бруньки,
насмішкуваті, ніби наосліп обрізані вежі, ці домни
будівль у чорних копитцях вздовж вінницьких мурів,
у куцій задвірці співає сурмою загнаний трамвай-різник…

…як навіжений у дрімучому сні, порепаний подаленів,
я так боюсь його стогнання, і зовсім мерщій біжу
узвозом до Божої річки, - я бувший ангел, -
тепер шмаркач, я гордий – ізгой у подиху сойок…

…опівнічній порі  залишаю потоки подзезканих лиць, -
я вже на золотолитому пляжі причаєний в благах,
в гарячих голічеревах,  у божевільних тенетах
примхливих піхв  і  дурисвітів, накритий вихором душ…

…гулькнув у Божу воду, неначе дундук у шпарку мару,
кинув дозрілий прах в святу  купель рахманної блажі,
задравши носа зіпаю воду, - ані, і вельми нахуканий зляк,
ані, і  моя твереза макітра мяко долає імлу вздовж містка…

…з попелу клекче палена кава, вона повернула
яскраву свідомість, - як це ти хлопче, убогий нащадку,
в потоках струмів стогоревучих на частоті
спілкування Дніпра з Бугом-рікою видерся на Україну…

… справді навшпиньках  уразила лиха бредня,
без’язика халепа опісля борделю повисла на шибениці,
я у сльозах кохав подолянку під зорі зівак! –
з усіх гріхів богатирських, - цей гріх був найкращий!..

…я ще не знав про те, що себе не встеріг,
коли пругкого забаглось, коли перевернулася стеля  
з її красним личком, з її сонцеоким  міжбрів’ям,
з її чорним волоссям, з її розуватими очима-нейтрино…

…впіймався у пахучий зашморг крилатих обійм,
скажених, вогких цілунків, черствих циць-гантель,
навіть репяшної вульви сягнув морфічним стеблом,
божевільно струснувши спрагле нутро…

…тепер в пахкочу в руках, я леть держу хижу душу,
макітриться одур від пяної зливи,  весела сокира рубає крила,
а бач, розкришені душі, ніхто і не знає, що цмочища вмерли,
раптово, миттєво у гидко-куцому, у жасі химери…

…побігли роздерти мене на життя, хіба що  один двійник-міраж
в окіпку масткої щириці ростиме тичиною на місяць,
оце так шалено ковтнув цілий цвинтар захланних душ,
осяг пантеон з безтурботним бабищем в інстинктах…

…без жодної йоти стоїть безодня - чума самолюбства,
але ж, – вона мене спіймала для снів – пахкоче й возносе, -
я навіть думав, що вирвусь, коли всього-навсього ясне багаття
в блакитних свіжих очах, - атож, у прірві серце забовваніло…

…самовіддано задудоніли арени від її лицемірного флірту
з чортячим “хі-хі, хі-хі”, -  аби-то жох її авантюри, –
не став розкислим самогубством завидного щастя, -
яка ж незбагненна, яка ж прещедра, а як стояла перед очима…

з заосяжно розколотими вічми,  як многоплідна, посатаніла
від делікатної першої ласки один на один,
первобутно гойднула рамена, затялась у мімах та корчах,
одичавіла, запашіла навіжено:  “надто парко і дуже душно…“

…покірливо протягни, подай, мені руку, ой, лишечко,
я ж втратила розум від твого паскудства, - стривай, -
на рубцях моїх стружка пахкочу, мерзотна  зірвалась,
від стогнот здичавіла, і небом повосла роздерта похіть…

…гортанний гвалт її баговиння: вйо-о, вйо-о, йо-о ¬-
- тепер я утопленик твого водограю, мене все лоскоче,
аж у вухах шпарке дзюркотить,… - вона басовито
від задоволення влещує тіло під саму шию…

…раптом поруч зареготала  божа сила
і  велетенські стропила  зітнула жаром  клекочучим,
звелася на вітер і в лахах з прахом перегикнулася з ним,
він навкіс поклав втрачений спів і сонячне світло…

…шукайте мене, виснаженого, всесущого самовбивцю, -
я – це звідкись плескіт води, яка басовито від задоволення
влещує тіло під саму шию, - то ні - зневага до себе самого, -
скрізь ніч чути:  бр… бр…тр… тр…, джигуне…е…е…

…а це ж треба було взяти  живу людоловку за горло,    
яка тараторить: “люби безплідну, яка хоче зачати,
люби спопелілу, яка хоче згоріти на сонці…” –
а під кінець регоче: “це ж треба так над коханням знущатись…”

…її звук  урезонив страмом, чарівно-хижу вродливку:
“яка ти паскудна, який же ти диявол!” –  я боюсь отут водорию,
вобидвіруч гребусь від пастки, але все слизьке і мокре,
тягне донизу, - не можу не мо-ооо-жу-ууу, ууу!..

…я горлаю в безсиллі, сягнувши голосом мертвих зойки, -
прокинувся геть у пеклі, єси в очах порожнеча темряви,
страшна пітьма і тлінь божевільного сну навзнак смерті, -
тайне свавілля потойбіч у скверні зняло очей спустошені чари…

збудився пощезлий жах відрази, залишивши  біль
від марудного сну, - чого я  злякався? – запаху смерті! –
чаду вмираючої душі на межі життя! – ні, я не боюсь
своєвільної вульви, вона одчайдушна в коновочці з сміхом…

вона павить пір’ям і випиває мене і сподобує люттю,
трясе і кличе, розбуркано рве чуттєву пугу навісного шалу, -
а я все тремчу, і стрепіхаюсь  у  всечуйній утомі
кошлатого, розгарячілого кубла, - куди ж подітись, куди втекти…

…я весь  в каламутті і пахне тліном вогка вільгота, -
немає світу, в обіймах рук – її нутро вразив струм,
пополотніло мязисте тіло і завис на злих завісах
як спекатися її знавіснілої уяви, оце чародійне  збавляння…

…невже, так просто  вмерти  - це ж сущий клопіт, -
я вже хапкома закляк, і як на гріх її прошила колотнеча,
ну, що ж ти  хочеш  знічев’я втекти від мене,
ні не втечеш від гулької розшарпаної тужави у серці…

…зійшовся на герць супроти  розпуки відгаєно-марних спроб,
бо наскрізь вона – ляклива рожева рвань навстяж,
і ти у неї вчав углиб сторчма, - вона невситна, на сотні гін  
роздерта ятрить, розчохлена, тендітну  душу зцілює…

…без жодних слів, і чудиться граціозна в агонії душу смокче,
бубнить про себе мою глибоко невситиму згубу,  
її не збутись – доокруж  тіні, проривається  вона,
різка, раптова блискавка, неначе вібруюча щогла…

…з пломенем встромлена і зламана у серці,
спацапала моє живе тіло, і як мертва пазурами здирає серце,
і вже пережне мою біль принишклу наспіх, зітне, як здобич,
бо очистились гущінь душ і розійшлася в міські капкани…

     …розголосились знавіснілі, всупір сонцю захандрили
на пяний гибій бовдура… -  в настудженій, в напівпрозорій
вулиці літають у бездомності, літають  в каламутті навмання,
у пасмах звихів-тіней  учаділи тихі сажотруси і заморок…

…вже нерухомо тліє замшілим  вульвищем кіптява,
чорний вітраж блаженної душі, - о сатанча, -
червоний залом, - а освіжаюча молитва потурила бажання, -
з балкону добре видно горизонт…

…як сонечко ховається за теплий обрій,
вечірній небокрай нещадністю хвилює,
я хочу плакати собі на самоті,
спалити всі бумаги на столі, віддавши вітру попіл цих слів…

…лиха лівиця ледь поправила личак,
очунялась правиця, тричі сполохано перехрестилась, -
молюсь за все, що зблудив, мені жаль
великих див блаженної полуди, я – бідолашний…

…не вже вродливий, світе вінницький,
все у тобі, тепер залишилось конати,
ти не тривожся, що іріє гибінь,
гордо проникнися уявою життя, - агей!..

…лечу із власного вікна під ошалілий, усевитончений регіт,
я,  переходжу в усечуйний однотонний вереск,
зчалів у онімілій розпач, гей, рятуйте, - ва-а-а-ай! –
розколотий на всесвіти мій світ…

…нестямний перевис на сонячному трасі,
заплаканий заціпився над містом звісткою,  
а вчора тлусте тіло зламало декілька гіляк,
заколисалося на нерозсиченому,  грецькому горісі над прірвою…

…і пильні погляди малечі у дворі кричали ошаліло
через силу,- диви! диви! – мене, як божевільного, відлюдка,
кріпкий горіх гойдав, кокетливо мугикнувши від йойку,
і марновірний вітер колисав,  аж поки не приїхали пожежні… -

…погар свідомості затамував сльозу, супроти сорому,
навспак  усім смертям – зберіг я безталанну душу, -
я ще живий посейбіч, - гей, упир із царства німоти, -
я ще живий потойбіч, -  тепер в ярмі шалених…

…від болей розгортатися я звик і просто жити,
крізь буднє почезання, в скверні лукавого духла
нестерпно божеволіти, безтямно і безпомічно гибіючи,
бездумно утрачатись в нападах співати – від лікувань…

…моя ти, доле, ти моя, чарівно стерво,
вже  звечоріла під спантеличену приборкану волинку… –
я під егідою гульвіса Дон Жуана
страждаю від виразного нездужжя…

…я бачу твій образливий холодний погляд,
буквально заливаюсь від твого поношеного запаху від тіла,
у різьбленому  вулію - життя, що зваблює на віддалі мене,
і мотлошить нутро, - невже я в змозі стримати себе…

…якщо терпіння в лицарському стані пручається,
народжує несамовиту заздрість до тих,
з ким ти від безгрошівя щодня вишукуєш
цноту виснажливу під всетерплячу поталу…

…це понад моїх сил, – це все одно –  бери мене,
якщо не хочеш, - усім одразу я потрібний, -
доки знущатися в душі не остогидне, -
не можу переносити цього у запашному щастячку…

…у клопоті я  мав би бачити тебе з  обличчям
віроломного гротеску, із часточками найяснішої помади
на грубій прикрій усмішці, - невже, в твоєму лагідному серці –
ультрасучасна непричетність до кохання…

..я безперечно більш не  ігнорую зазнобу душ,
хоча вона з привітними грициками  в чахлих очицях
наводить жаскі ясоньки –  яке для фіаско пикатих нетіпах,
я, певне, я є засіб здолати її шалений любограй…

…життя  поплічників цяцькових, що  очамріли на розвагах,
частково в пригадках минають зухвалі потяги душі
а все це притаєності душі, в яку не варто  заглядати,
бо ж там загнічена хронічна цнота,  що палко закатована у волю…

…мовби пропаща воля на обніжку знеціненого збіжжя, -
вона не дивлячись у знелюднілі вулиці й ряди
являється вона у поторочі,  і прісність, сива мла якої нависає
сльозою з тьмавим поглядом від безсоромних ямок…

…мені доволі з цих пройдисвітських пригод,
моє прийдешнє зойко шугає на зрячих,
ніскілечки улещень відчайдусі,
на жаль, викохуються мрії без надії…

…але й куди вже там набратися надіям,
бо що нераз вервечка легкокрила
насниться від щасливої пригоди,
хіба знайти бадьору віру для війни тіла з душею…

…серця від розуму, а доти самовбивча сила
поміж подріблених нахуканих принад
витягуватиме з мене хижака,
що ловить звабні згоди і гордує
захопленим lovцем вінницьких душ…

10.10.01 - 14.06.07
        м. Вінниця