годі тобі казати зберися ганчірко цій землі не будуть кричати гірко повінчатися із собою щоб життя здавалося грою
прочитати кілька рядків із чужинського "Домострою" щоб ми так були за себе горою як не вбивати слабких чи сильних у нас не буде друзів або колишніх незнайомих та спільних ми прослухали це радіоповідомлення кілька разів а потім буде хоровий спів
якщо ти не потрапляєш у ноти просто програв як зумів
годі тобі казати зберися яка чудова погода тут немає значення хто ти хоча особистість кожен із нас але всьому буде свій час як продали б на базарі мов яблука підгнилі з одного боку з іншого червоні мов кров візьми цю землю цю країну німу ні знаєш ми не їмо такі нічого особистого просто нас відлякує вираз вічних страждань ось ця їдеалізму без грунту короста нам краще злітати в Турцію кілька разів нам краще не бачити снів не бачити реальності не бачити нічого що поза нами
нам краще не послуговуватися словами
та Господь завжди з нами ці господарські товари свідомість напхана тілом ми довіряли не собі не якимсь там небесним силам чи телеекрану життя саме по собі несе до цього світу оману годі тобі казати що десь буває щось інше це просто вірші  ми ходили до школи сірої школи кінця 80-х наша свідомість не хотіла відчиняти свої дверцята наша свідомість не хотіла цю реальність вибачати нізащо навколо казали ця країна пропаща нічого тут не буде ніколи ми у замкненому колі
їжа бридка в їдальні сірі та кволі стіни будівлі яка мала вчити думати але ні країні не були потрібні ні розумні ані дурні вічна повінь літер беззмістовні слова потім спитають чи ретельно ти крейду витер
наша свідомість не хотіла відчиняти свої дверцята щось особливе собі обіцяти бо не виконаєш ніколи коли ці двері відчиняться ворота пізньорадянської школи наче тобі якийсь вітамін зневіри замість вакцини вкололи тут нічого не буде чого тобі треба не буде ніколи саме життя вказувало на те що вірне рішення не обов'язково просте бачиш як з асфальту кульбабка весною проросте а потім зникне час для навчання є час для молитви для всього є час яке непорозуміння з нас годі собі казати що існують грати намальовані на асфальті просто стрибай до неба рахувати не треба чи буде у нас потреба повертатися потім дивись як мурахи будують дім як його руйнують просто йдучи повз не спитають куди ти повз зі своїм хлібом десь дорогою згубив не залишається більше слів
зі столу падають крихти першим уроком спів