Узнав кряжисту Україну.
 Завзята зірка-пурпур
палає над Вінницею.
Грюкають варварську кам'янку,
вгрузаючись в намети,
розбурхані хлопці
 їдуть назустріч
 з полум'яними,
жаркими дівчатами.
Краплі присівілого дощу
співають гарячі слова
про пристрасну примару
з ласкавими вустами.
Рвучка мара круто
полоснула спід неба,
освітила неопалиму
артерію завзятого центру.
Янтарна діброва перевита
тротуарами та рельєфами.
Авта таранять багряні каюки,
які падають на перехрестях.
Попав у хмурий плин,
 у куряву багаття. 
Дарма, як заб'юсь в ганьбу.
Знаю, навчуся
спрагам Гайдна грати.
Стану на ласкаву славу
 і збагну в руках
натугу батька
 і жадібну муку картань.
Страхаюсь концерту трамвая
в акваріумі кохання.
Лунка на майдані надія
перевертає утрату.
Заглядають в акваріум,
 а там  яма,  будують палац.
Караюсь, я дядечку Миколай.
Маю страх паскудний.
Завтра зав'юся в юхлань
чуттям за правду.
Знаю, ти вірюган,
здуваєш хазяям
капелюхи з чубів.
У іржавій альтанці
Миколай прислухався в шум.
Я тут гартував
тягу-рум'янку
під запахи лугів.
А тут якусь напругу
вічного каганця
 зв'язала журба
в духмянку  гаманця.
Стражда така в склепіннях.
Я клацнув для щастя рубільник
і забіг в захмелілу квартиру
зовсім голим, як в пророчий сон.
Оце відчуття сотворінь із дві тисячі
двадцять другого року.
Сум доходивмя на пагорбах,
 схотів поворожити на заплаканій шибці.
Протоптавмя і погордивмя нахабами.
Балакучий муляр
нарозказував всяку дурню.
Затявся на кулаках з примарами.
Згадався суть галасу,
та хай сатаніють ці друзки.
Мабуть, в каламуті чварунка бухає.
Усяк би  дав дуба і зігнувся, як муха.
А я спалюю вулкан в серці,
жаль, що не викупаюсь в снігу.
Заячу ватру пнув,
як кляту ганьбу-скаргу,
затяглася одразу
в грудях ядуха, трясусь.
Намучив малу душу,
 запам'ятав красу.
Шум у зажурі, мабуть,
напруга вічності
в моєму смартфоні.