Я пам’ятаю мить чарівну,
Що прикро зринула на пси,
Коли з’явилась ти так дивно,
Мов геній чистої краси.

В тривозі суму безнадійній,
У галасливій метушні
Лунав твій довго голос мрійний
І риси марились ві сні.

Роки збули. Дух буревію
Розвіяв чар колишніх мрій.
І я забув той блиск крізь вії
Та чародійний образ твій.

На самоті, в мороці цюпи
Спливав поволі час буття,
Натхнення й божества позбутий,
Любові сліз й смаку життя.

Та прокидання з ранком лине.
Ти знову тут в сльозах роси,
Немов видіння швидкоплинне,
Як геній чистої краси!

І серце калатає щемно,
Для нього воскресають знов
І божество, і шал натхнення,
Й життя, і сльози, і любов.