Моя чарівна галичанка
досі живе в Олеську чи Підгірцях –
в високім, неприступнім замку
і твар хова за гнутим бильцем.

Хромив я турків, чепірячи крила,
на довгий спис в полях під Віднем…
Та на балькон не вийшла мила,
коли вернувсь…Та ачи вийде?

Моя порідна галичанко,
дивиш так зверхньо, гонорово,
як сарматинськая шляхтянка!
Женеш мене на во́йну знову.

Моя прекрасна галичанко,
годна за круля й як султанша!
Мені лиш світить твоя дуля…
Та най колись-то,
лиш не раньше!

Моя чорнява галичанко!
Шнурочком брівки, очі карі…
Чом ти не йдеш зі мнов до танку
й тримаєш баранця в кошарі?