В Україні кожна весна — то велике свято, Бо приходить час щасливий землю засівати. Засівають її хлібом і городиною, Щоб було всього до столу зимною порою. Та пішла війна проклята нашими полями, Й засівають Збройні Сили ниви москалями. Засівають дуже щедро, бо, напевне, знають: Що в кишенях у ординців, те й повиростає. Як нічого не поклали, то так уже й буде, Хоч удобрять орки землю, кажуть мудрі люди. Ми їх танки переплавим знову на орала, Бо не гоже, щоб землиця наша пустовала. Й знов посіємо пшеницю під блакитним небом... Треба вірить, треба жити, треба, треба, треба!
|