Захопила відьма Телесика, а Котигорошка ламає змій, на козацьке тіло – по калмикові, на дівоче тіло – п’ять бурятинців, знов на Київ йде чудь з ординцями, на чолі у них – кровожерний князь, величається «боголюбським» він. Чорнота повзе, як гнилий туман, із голодних місць сарана летить, щоб обсісти Русь, як в страшних роках, що скривавили,та забулися. Піднімається з глибу пам’яті той залізний пояс, утоплений, що стискав колись тіло нації, не дрімала щоб, не розніжилась. Як же довго він в забутті лежав, без хазяїна, між непотребом! Щоб ступити крок – треба стиснутись, щоб летіти вдаль – стати каменем, в Бога вірити – це боротися за своє життя, ним дароване, і за казку ту, що у пам’яті -- хай закінчиться, як належиться.
|