Стишені хащі на давніх могилах. Всюдисущі на звалищі.
Срібні трави на згарищі заклятих міст. Грядущі з надр.
Старі крихти часу - в уяві руїни. Валять вітри на схід.
Жінки - біжать на страйк. Ніжні афери задерик.
Лиха віра Касандри в саламандри - на папері.
Бажані. Літні. Запашні, зім'яті, загнані на  сніг
шляхи біди на захід, - зима-мандрів у вирій  
плащів-пращурів. Цілющі плачі вітрів з України.
Спиняй дари і принади втікачів з власним щастям.
Причини химери  з нами їхали на траулері,
а назад по кривій лінії з півдня - на північ танки, бетеери.
Захаращені підмурки тримають старі хати. Самі.
Затишні, закинуті місцини - скарби найкращих ґаздів.
Річки пишаються нутрощами за звідами впадин.
Ями кратеру. Голос біди - матері вірять собі.
А ти мовчиш завжди. Режисер людожерів у місії.
Мільйонер фанери химер в атмосфері опери.
Мародер печер у ковдрі холери. Чорна ніч у суді.
Халепа шкуродерів у фотокамерах, у відеокамерах.
Збиті написи на склепах в підвалах. Спалах світла.
Сильні діла нагадують наші плачі, - на чийсь сміх.
Звідки тут дивний камінь слів на містах - на труні,
відібраних див, знятих і втрачених вдач офіцерів.

У літописах прадідів важкі надії без містики.
Одні манери князів - лагідні заздрощі війт.
Щирі і файні, гарні ці займи, складні злами у тиші.
Бач, башти у вічних містах, - якийсь дивний восьминіг.
а де тут прадавні втрати? Хто тоді переміг?
Нові вирізані дубові хрести, - часообіг зберіг медоріг,
чути хандру в журбі бандури, - криворіг зберіг печеніг,
на них одежа полеглих, радісна пісня ластівки,
ці збиті арки рушниками - бистрих світів тіні гірські
від страху зв'язані, вийшли з-за воріт калини - цвинтаря,
обізвалась стрільба - з пекла за гандзяями.
Цяці вибігли напрошки попід біди,  підбігли з моргу,
пролізли наші слави в закутки життів, - і я теж знеміг,
де скарби наших курганів? - за нами перехрестя доріг,
лише ржаві гільзи на лисій горі, - після колообігів війн
важкі страждання життя в очах пращурів.
Скажені кати викриті, - від обстрілів приліг, - чорні вікна,
потріскані стіни, навідліг вибиті двері в клуні,
розбиті три печі, гладуші ніхто не уберіг, балії, ослони,
завал батьківських дахів, гнилий батіг, базні ві сні,
зелені запрощі, мертві садиби, перетини.
де знайдені палачі закинутих під гаєм садків.

Пересипані криві горби, свіжі квіти на цвинтарі,
відкриті шрами - ці глибокі вирви в землі - на лиці.
німі імена, вияви біографій рідних, ой, тут жили пани.
Пам'ятки рідної правди, шкодні,  витолочені з біди,
стійкі завали фортеці на вигоні до берегу.
Наснаги старої слави страшні - розтерзаної України.
Стрічали важкі часи багаті діди. І свідки одні -
розграбовані могили, залишки кам'яних склепів.

Сіра мла на мертвій ниві. Ми вже сиві і білі.
Цураюся згадок мертвої журби на війні.
Щастить  щірим  словам на війні, в пісні,
і  вдачі гримотять моїми нервами.
Згорілі поля, згорілі ліси, знищені села.
Де ви брати мої? Це ви мене спасли.
Брати-вітри, як від різдва - до німоти,
перекотили у полі прокляття крики.

На свіжій могилі лежить чорний туман.
Живі звуки журби, мій край на північ.
Вічна пам'ять сполохів очей братів.
Зникли мрії, фантазії, - лише безнадії.
Якась маячня уві сні. Не треба цієї біди.
Багаття цвіту у саду, це якої чари весни
проникають в останнє кохання.

Охороняв Богдан порохна рябого носа.
Ого! - Коля, в нього голова
в пасмах волосся. Глядь на гараж.
Там параж.
Зарання розчавляв правого ока
до зачарованого осяяння на постах.
Отак, завтра  до сонця - подяка брата,
на чормостах коваль Адам - на возах.
Хлоп'яча орава розваляла автора садка.
Раптом  драма за задарма.

Горять на товдрах  старборвом стожар.
Одна жовта вода наохляп,
взялась золотом на горбах. Так склалося.
Залягла мала контактна сота
на рогах громоодвода. Ач, як зроста.
Мовчанка набралася вогня та оцта.
Розпач скронь. В очах оболонь.
Нам гра Антона на басах.
Аля, воля моя. Протята на нотах.
Свобода в лонах снах. Погляд в рай.
Вона одягалась на розчах хмаромака.
З'ява трьох хат, там застава тьмяна.
Хай нам сто раз ярмарок продасть.
Ранок втомлять, - там на проводах кров.
- Розмова схожа на плач.
Наводять спалах на спалах. Навмання.
Крамар про щось подбав. Пройшов
кордон в райполях. Польотна погода.
Ворога на дахах глядять, тась,
на город човняра гайда.
Павло карого розглядав,
понад розп'ятого шматка сала,
його вдаль взяла ворона. В полон.
Злякався знов кохання останнього дня.
Обмотав Варлам рога на цвях, -  
Навколо Вовка розголос, бач базар, -
жах, як за страх, багата подорож.