Сліпий дід ішов по зоні бойових дій,
ішов сивий сніг, ішов, ішов...
ти, молодий, ішов в ночі до прощі.
З ликом жорстокої зблиск золотої зорі.
Подих. Спинились прильоти мін.
Білі брови. Сірі очі. Обід остиг.

Ти доти сторонім скривсь,
поки зпіснілі зімтілили спів.
Вологі сиві скроні Богородиці.
Повз гордість мільйонів обійм,
скрізь мрії Вітчизни моливсь в собі.

Ти колись ішов міцний проти сміливого,
побитий зримими, зі свого рідного -
сміх жінки процідивсь крізь сліпі очі.
Тлінь. Тіл. Зойк. Слів. Здриг. Дим.

Долоні дівчини поміж долоні монстрів.
Моїх коротких крил протінь в промінь.
Протис світлом лісів мої живі квіти.
Мій простий ворог змовк, бо  - голий,
в полоні згоди зморивсь від війни.

Потрібний докір різних битв між світів.
Потім спізнивсь в тихий бій, бо ворог.
Зірви вічні тривоги з віч  поміж вогнів.
Ти - вічний!!! Зморив сон долі хлопчиків.

Візьми поринь в німоти Божої річки.
Дивись. Холод. Століть. Цить. Тисино!
Дійсно прозорі війоли живих, сльози, -
і сивий вирій в тобі, зримих див в собі.
Посмій виповзти з болі гордих в стрім.

Довірливим Дніпро створив різдво.
В повітрі твої волі, ніби воли долі - дощі.
Криві криниці. Вікно. Стоїть вбитий дід.
Трохи сходить з гори, він синій в крові.

Злий вій знов змінивсь. Тризни.
І знов добрий світ зими. Білий сніг.
Мій розліт в мільйон років між віри.
Його зов в більйон століть між живих.


Приголомшили викиди в місті.
Обрій сходів. Горизонт німбів.
Білий диск зворотного світу в полі.
Сильні ловці горобців.
Чорні очі в жовтім сонці.

Домовиці волі, - щасливці долі.
Кипить від крові сивий Дон.
Згоріло місто живих. Викосили лихі.
Втопили прості свободи його.