Він не зрікався віри, не ходив
дорогами спокус, не пив їх мову
нечисту грішну, - муж Блаженний словом!

Він Волю Господа Єдиного вбачав
у всьому, що навкруг, у всьому
....вслухався в Піснь закону...
 
На дотик вітру листям шелестів
корінням слухав глибину і воду
він деревом застиг над джерелом
і плід свій тишею напоював поволі
до миті відпуску - створінням на свободу...

О як же зовсім, Господи, не так
вітрами гонить неумитих і відірваних
їх мов ковиль, пилюку зсохлу, прах
ганяє по світах злих посірилими…

І не постануть на суді… гріхи
їхні не звідає сомн праведних
лиш совість
пересихаючи
умиє їхній  шлях
ввійде у землю матінку сльозою

до кореня торкнеться зойком... до чийогось ....  

так знає Бог…
так плаче дідо Бог:

На праведнім шляху – дерева Божі…
під ними, у тіні їх, скінчить шлях
помре-загине зболене в віках  
заморене вкрай,
вгріх, в сміх  
перекотиполе………