Вийду надвір, і невидимо,
Ранок пухкою сніжинкою
Ляже на соннім ще носі…
Зліва - чарівною чарою
зведена зА ніч кафешка
а на терасі, відкритій всім
злим і вологим вітрам,
в кріслі розкинулась Осінь
дивиться дружньо на мене
і підіймає свій келих
золотом переповнений,
здалеку мовить привітно…!
Втім, її тост – посланЕць мені
- жвавий, веселий хлопчина –
здиву хитнувся, і боком  
звіявся десь поза вітром
(жовті спіднички лоскоче
листю - грайливим дівчатам),
шляху зворотнього навіть
і не подума шукать ….

Я – з цими змезлими, дивними,
півчарівними видіннями
на злегка змезлому носі
йду (поза часом), мугикаю
різні пісні і мелодії,
і розумію раптово, що я
власне і є - добрий Ранок )) -
- зараз розтану на носі,
власному, і сніжинкою
я віднесу Божим Ангелам
- задля майбутнього снігу -
чисті прозорі мультфільми
про найдавніше майбутнє,
й білу-пребілу фоточку
Осені – на прощання)))